ой

ОЙ, виг.

1. Уживається при вираженні фізичного болю, страждання.

Бахнув [козак] наосліп з рушниці. – Ой! – скрикнув Остап, вхопивсь за груди й захитався (М. Коцюбинський);

Вона вилася на постелі, як навіжена з болю й колотьби, і тільки стогнала: ой, та ой! (П. Козланюк).

2. Уживається при вираженні переляку, жаху і т. ін.

Раптом відчайдушний зойк примусив усіх озирнутись. – А, Боже ж ти мій! Кинь [гранату], кинь, щоб ти луснуло! Ой, рятуйте!.. – Антоніна бігла за своїм п'ятирічним онуком Василиком (О. Довженко);

// Уживається при вираженні тривоги, неспокою, несподіваної згадки про щось невідкладне і т. ін.

– Ой, побіжу вже, а то гірше битимуть! Йдіть, панно, й ви-те додому, – он кличуть (Леся Українка);

Полічила удари: п'ять годин. – Ой! цілі три години спала! – Вона схопилася з ліжка і нечутно .. підбігла до вікна (А. Головко);

– Ой, мабуть, перепаде нам від Салогана, – знову в задумі повторює Матвій, непомітно пасучи очима за Октавам Пігловським, в надії, що той передумає їхати до управителя (М. Стельмах).

3. Уживається при вираженні уболівання, жалю горя і т. ін.

– Мій Семенко злодій!.. – Ой Семеночку, Семеночку! дитино моя добра й щира!.. Батько ж тобі наказував... Синку ж мій нещасливий! спом'яни свою неньку стару!.. (Марко Вовчок);

– Він якось говорив старшому лейтенантові, що до Берліна з ним ітиме. – Ой, далеко, браття, до нього йти... Буде ще крові та крові... (О. Гончар).

4. Уживається при вираженні осуду, незадоволення, докору, заперечення, досади, нетерпіння і т. ін.

Ой, який же це з тебе пророк, що твоє винозореє око тільки власную бачить біду, та й тієї не бачить глибоко? (Леся Українка);

– Ой, брешеш, дівко, – згодом похитала [Зося] головою (М. Стельмах);

– Тпру! – Ой, який ти! Дам ось!.. Який нетерплячий! – чути було, як поляскала [Марія] по шиї [коня] (А. Головко).

5. Уживається при вираженні здивування, захоплення і т. ін.

– А це що за опудало?! – зупинився він, побачивши величезного пелікана. – Ой, та які ж у нього, чи то в неї дивні пташенята! Зовсім голі й червоні, як сире м'ясо (З. Тулуб);

– Чи й справді це я? .. Яке щастя, що не гнию в ямі, не нидію в рабстві. Що я жива й отака-от! Ой! – дивувалась Уляна, торкаючи легенько свої брови, обличчя, груди (О. Довженко).

6. Уживається при вираженні благання, сильного прохання і т. ін.

– Ой, пустіть мене, пустіть! Або з мене голову здійміть! Змилуйтеся! Мучите мене нащо й про що? (Марко Вовчок).

7. Уживається при вираженні застереження, попередження, погрози і т. ін.

Ой, час би, Грицьку, нам, ой, час пошануваться: Не все ж нам, братику, не все парубкувать (П. Гулак-Артемовський);

Ой, стережися, польова пташко, знизу блискучих котячих очей, а згори бистрих пазурів хижих шулік! (Панас Мирний);

– Ой, відійди, Юрку! – скрипів він зубами. – Ой, відійди, бо буде біда! (Г. Хоткевич);

Спогадай, бо сивина навчила Кожну мить хорошу берегти. Думаєш, таких ще буде сила! – Ой, гляди, не ошукайся ти! (М. Рильський).

8. Уживається при вираженні сильного бажання, прагнення до чого-небудь, сподівання на щось.

– Ах ви ж, босоніжки! – погладив їх [сестричок] Кузь по голівці. – Ось давайте краще я розкажу вам про Котовського, – хочете? – Ой хочемо! (П. Тичина);

Ти казав: – Ой, як хочу туди! Сонце над золотим степом... У садку хутірець... Дівчина моя хороша... Удвох сиділи й марили... (А. Головко);

Серце її спочатку перелякалось, а потім в ньому прокинувся радісний здогад, що недарма сьогодні прийшов Дмитро до хутора. Ой, коли б це так було, коли б він, зрештою, помітив, як вона, мов на празник, дивиться на нього (М. Стельмах).

9. нар.-поет. Уживається в ролі емоційно-експресивної підсилювальної частки (перев. перед звертанням).

[Поет:] Ой, музо-чарівнице, ти, вірна помічнице, прилинь до мене з неба! (Леся Українка);

Ой ми, доню, Твою долю Не ганьбим, не гудим: Будь щаслива, Добротлива, То й ми в добрі будем (П. Гулак-Артемовський);

І кобзар ушкварив: .. “Ой гоп по вечері, Замикайте, діти, двері, А ти, стара, не журись, Та до мене пригорнись!” (Т. Шевченко).

◇ Ой, ле́ле див. ле́ле;

(1) Ой, ле́ле-ле́ле (д) див. ле́ле;

(2) Ой, ли́шенько! (д) див. ли́хо¹;

(3) Ой, ли́шенько мені́! (д) див. ли́хо¹;

(4) Ой, ли́шенько моє́! (д) див. ли́хо¹;

(5) Ой, ли́шечко! (д) див. ли́хо¹;

(6) Ой, ли́шечко мені́! (д) див. ли́хо¹;

(7) Ой, ли́шечко моє́! (д) див. ли́хо¹;

(8) Ой, ма́тінко (д) див. ма́тінка.