ослабати

ОСЛАБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко ОСЛАБІ́ТИ, і́ю, і́єш; мин. ч. ослабі́в і осла́б, ла, ло; ОСЛА́БНУТИ, ОСЛА́БТИ, бну, бнеш; мин. ч. осла́бнув і осла́б, ла, ло; док.

1. Ставати фізично слабим, безсилим; втрачати фізичну силу; слабіти, слабнути.

Під тими поглядами, що або сміялися, або іскрами обсипували його, — м’як [Сава], ослабав і тратив усяку волю (Коб., II, 1956, 30);

Сталося так, що раптом ослабіли в нього руки, і він упав на підлогу кволий і безпомічний, мов дитя (Шиян, Баланда, 1957, 71);

Всю дорогу Купріян лежав під кожухом, нічого не їв, не пив і ослаб так, що старший брат підводив його попід руки (Тют., Вир, 1964, 416);

// Втрачати колишню гостроту; притуплюватися (про зір, слух, пам’ять і т. ін.).

Уже ото й перші півні проспівали були, а він усе не спав.. Потім, нарешті, почув, що стомився дуже: якось прив’яла увага й думки стали важкі, і ніби ослабла пам’ять (Головко, II, 1957, 392);

// Ставати тихішим.

Голос у неї ослаб, став тихий, тоненький, немов дитячий (Л. Укр., III, 1952, 615);

// Втрачати свою міць, здатність до опору, боротьби.

На заході сонця Саібове військо ослабло, знесилилось, подалось (Н.-Лев., IV, 1956, 33).

2. Ставати менш натягнутим, тугим, пружним; відпускатися.

Він [пліт] був важкий, кострубатий, і його треба було нести так, щоб не ослаб мотуз (Коцюб., І, 1955, 355);

Ось оця струна зовсім порвалась, Ти не торкай її, ся так ослабла, Мов тетива в дитячім самострілі (Л. Укр., І, 1951, 146);

— Він такі бочки майструє, що.. котіть по дорозі від Полтави.., то ні один обруч не ослабне, ні одна клепка не випаде (Тют., Вир, 1964, 287);

// Переставати міцно, щільно триматися, прилягати до чого-небудь; розхитуватися.

У Брянського кінь теж клацав: підкови ослабли, і їх треба було підтягати (Гончар, III, 1959, 89).

◊ Осла́бла (осла́бне) га́йка, рідко — про втрату здатності до боротьби, активної діяльності і т. ін.

[Дудар:] Колективи ростуть, як хвиля в морі… А хто гадав, що влада не витримає, ослабне гайка, і впаде — той гризе собі пальці (Мик., І, 1957, 61).