1. Словник української мови в 11 томах

ослушниця

ОСЛУ́ШНИЦЯ, і, ж., книжн., заст. Жін. до ослу́шник.

Коли, метнувши громи навіжені, Став Єву бог із раю проганять, Він їй сказав: — Ослушнице зухвала! Мені твого не треба каяття (Сим., Земне тяжіння, 1964, 19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ослушниця — ослу́шниця іменник жіночого роду, істота книжн., рідко Орфографічний словник української мови
  2. ослушниця — -і, заст. Жін. до ослушник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ослушниця — ОСЛУ́ШНИЦЯ, і, ж., книжн., заст. Жін. до ослу́шник. Коли, метнувши громи навіжені, Став Єву Бог із раю проганять, Він їй сказав: – Ослушнице зухвала! Мені твого не треба каяття (В. Симоненко). Словник української мови у 20 томах