охотник
ОХО́ТНИК¹, а, ч.
1. до чого і з інфін. Той, хто має особливу схильність до чогось, дуже любить що-небудь; любитель, аматор.
— А ти ж, Вітю, чого не пробуєш? Ти ж, казали, охотник до нього [меду], — звернулась до Віті Бондариха (Вас., II, 1959, 200);
— Хороший хлопець Артем!.. А до книжок який охотник! (Головко, II, 1957, 576);
— Дівчата, сідайте на санчата, я вас підвезу, — запропонував довготелесий табунщик, великий охотник до всяких розваг і витівок (Добр., Очак. розмир, 1965, 187).
2. Той, хто виявляє бажання що-небудь зробити або одержати.
— Охотників багацько, а купців мало. Гуртом не спроможетеся телиці купить, а в моїй кишені хазяйнуєте, — звернувся Опанас до людей (Л. Янов., І, 1959, 72);
// Той, хто добровільно зголошується на виконання чого-небудь; доброволець.
Поезії новіших поетів якось не знаходять охотників до перекладання їх на великоруську мову (Фр., XVI, 1955, 399);
[Пархімча:] Рапортую, що сьогодні, визвавшись охотником за передню лінію колективізації, сам один за ранок сколективізував двадцять сім дворів (М. Куліш, П’єси, 1960, 148);
Ми залишили кількох охотників на правдиву смерть, самі ж подалися очеретами вбік і вчасно вискочили з мішка (Ю. Янов., II, 1958, 254).
ОХО́ТНИК², а, ч., розм., рідко. Те саме, що мисли́вець.
Десь бабахнув охотник з рушниці — сплеснулась від того рибина в березі (Хотк., І, 1966, 80);
П’ятеро нас було дуже досвідчених охотників-влучаків, дуже цілких стрільців (Вишня, II, 1956, 173);
— Охотник! — І в голосі худого чується презирство, — Хіба справжній охотник вистрілить у глухаря, коли той співає? (Мисик, Біля криниці, 1967, 126).
Значення в інших словниках
- охотник — Охо́тник: — доброволець [16] — тут: доброволець [25] Словник з творів Івана Франка
- охотник — -а, ч., заст. Доброволець. Великий тлумачний словник сучасної мови
- охотник — 1. мисливець 2. це див. доброволець Словник чужослів Павло Штепа
- охотник — ОХО́ТНИК¹, а, ч. 1. до чого і з інфін. Той, хто має особливу схильність до чогось, дуже любить що-небудь; любитель, аматор. – А ти ж, Вітю, чого не пробуєш? Ти ж, казали, охотник до нього [меду], – звернулась до Віті Бондариха (С. Словник української мови у 20 томах
- охотник — охо́тник доброволець (ст): Були два роди охотників. Одні служили “на власний кошт”, а другі – на державний кошт. Перші самі мали старатися про себе; вони не діставали від війська нічого: ні однострою, ні харчів, ні льону... Лексикон львівський: поважно і на жарт
- охотник — Охо́тник, -ка м. 1) Доброволець, волонтеръ. 2) Охотникъ. Раз у-осени пан поїхав на лови; з ним багато було охотників. Рудч. Ск. II. 75. Словник української мови Грінченка