павутина

ПАВУТИ́НА, и, ж.

1. Легка сітка із тонких волокон, утворених з клейкої рідини, яку виділяють павуки та деякі інші членистоногі тварини, а також окрема нитка такої сітки.

Конала муха в павутині (Котл., І, 1952, 212);

Заздрів я ліворуч грубку, а в куті над нею павутину (Март., Тв., 1954, 201);

Ти йдеш узліссям. Як жива, Між віттям павутина проплива (Рильський, II, 1960, 147);

*У порівн. А танки вже гуркочуть, і там і там вже видно, як один із них, перевалюючись, прасує окопи першої лінії, давить, підминає під себе, як павутину, дротяні загорожі (Гончар, II, 1959, 375);

// чого, з чого, перен. Те, що своїм виглядом нагадує таку сітку або нитки.

Стіни репалися, густа павутина тріщин плелася від стелі до підлоги (Руд., Остання шабля, 1959, 276);

Після вечері брати почали поратися біля густої павутини з дротів, конденсаторів, котушок, змонтованих на металевому каркасі (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 152).

2. чого і без додатка, перен. Те, що заважає кому-небудь вільно жити, діяти.

Але що ж зроблю, коли я, як і всі ми, живу під павутиною (Л. Укр., V, 1956, 122);

Ні спека, ні втома, ні павутина непу не розм’якшила наших м’язів (Еллан, II, 1958, 53).

♦ Обпліта́ти (обплести́, опліта́ти, оплести́ і т. ін.) павути́ною — ставити кого-небудь в скрутне або безвихідне становище.

[Василь:] Оплели мене, мов муху, павутиною! Коли я тепер відвернусь від Домахи, коли я зречуся мого єдиного сина, то нехай мене господь покара (Кроп., II, 1958, 179);

Плести́ павути́ну; Мота́ти павути́ну; Заво́дити павути́ну — підступно, жорстоко, хитро примушувати підкорятися своєму впливові для визискування, експлуатації і т. ін.

Майже всі вони були байськими боржниками, залежали від нього, а бай хитро плів навколо них свою павутину (Донч., І, 1956, 127);

Куркуль павутину мотав, та сам від того сконав (Укр.. присл.., 1955, 352);

Він.. знав кожного вдачу, душу й заводив свою.. павутину на цілу околицю (Н.-Лев., II, 1956, 85).