панькатися

ПА́НЬКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., розм.

1. з ким. Доглядати за ким-небудь, потураючи його примхам, каверзуванням.

— Геть ту дитину! — гукнув [пан], — геть! треба мені робити, а не з дитиною панькатись! (Вовчок, І, 1955, 67);

Вони годили Грицаєві, як болячці, й мусили кидати роботу та панькаться з дідом (Н.-Лев., IV, 1956, 204);

Ріс хлопець сам, як гусеня на воді, без особливого догляду, нікому було з ним панькатись (Гончар, І, 1959, 8).

2. коло кого, з ким. Запобігливо догоджати, прислуговувати кому-небудь.

Уже ж, бач, думав він [Рябко], не дурно це в дворі Од самої тобі зорі Всі панькаються коло мене (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50);

Учорашня побіда в суді тепер ані разу не тішила Мошка.. Треба було панькатися з війтом, підпоювати таксаторів (Фр., IV, 1950, 436);

Одна наймичка мусила покинути роботу в пекарні й сливе цілий день поралась та панькалась коло гостей (Н.-Лев., III, 1956, 188).

3. з ким — чим. Приділяти кому-, чому-небудь багато, іноді занадто багато уваги, часу.

А я з нею [ногою] і так вже нестерпимо панькаюсь сього року (Л. Укр., V, 1956, 63);

— Сором з своїм горем тепер панькатись! — ласкавішим уже голосом корила Орися, присівши до Катрі (Стар., Облога.., 1961, 16);

— Що це ти вже цураєшся своєї хати? — гукнула мати. — Все з своїми голубами. Коли вже ти покинеш з ними панькатись? (Коп., Подарунок, 1956, 15).

4. з ким. Поблажливо ставитися до чиїхось дій, вчинків.

Панькатися ми не будемо з ними, бо надто дороге для робітників і селян кожне зернятко, спалене бандитом (Еллан, II, 1958, 263);

— Він, було, завжди говорив: з ворогом панькатися не можна. Його бити треба… (Тют., Вир, 1964, 169);

// Проявляти делікатність стосовно кого-небудь; церемонитися.

— Тепер ходить [Серединський] трохи не щодня. Мені вже і надокучає, бо треба з ним панькатись, коли впустив до своєї господи (Н.-Лев., І, 1956, 123);

— А ви, свахо, не панькайтеся мені з ним. Зять-то він зять, але й роботу всяку повинен знать… (Кучер, Трудна любов, 1960, 312).