пані

ПА́НІ, невідм., ж.

1. Заміжня поміщиця в старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії.

Опівночі верталася додому в своє село якась багата пані (Н.-Лев., III, 1956, 277);

Панський улюбленець, він [орел] щодня одержував з ласки пані Софії щедрий раціон — живу, взяту з отари вівцю (Гончар, II, 1959, 31);

*У порівн. [Явдоха:] А гарно, тату, Галі в окулярах. Так, мов яка дуже велика пані (Мирний, V, 1955, 133);

// перен., ірон., зневажл. Жінка, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.

Не велика Стеха пані, тим що сіла в панські сани (Номис, 1864, № 14195);

Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока, У жупані; кругом пані, І спереду й збоку (Шевч., І, 1963, 158).

2. Особа жіночої статі, що займала привілейоване становище в дореволюційному суспільстві;

// Особа, що має владу над іншими; володарка, хазяйка.

[Сабіна:] Хай пан дозволить піти рабині знову до роботи, бо, може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає (Л. Укр., III, 1952, 156);

Знялась буча. Пані [економова мати] та наймичка сварились, докоряли одна одній та мало не бились… (Коцюб., І, 1955, 66);

Від великодня служить [Зінька] у них, а так наче давно вже. Що вже намучилась, і цур їм. У роботі завжди, сама ж усе, бо він десь або по ділах, або гуляє, а вона ж — пані, ні за холодну воду (Головко, II, 1957, 24);

// Жінка, що за зовнішніми ознаками належить до привілейованих верств населення.

Постояли ми там годину, а може, й більш. Якась пристаркувата пані до нас іде (Вовчок, І, 1955, 15);

Худа й бліда, мов свічка, пані розповідала про те, як їй тяжко було добути собі чорного агата для намиста, що гадючкою стисло її горло (Досв., Вибр., 1959, 393);

// Чия-небудь дружина.

Моя жінка засилає Вам і Вашій пані привіт (Коцюб., III, 1956, 248).

◊ Невели́ка (вели́ка) па́ні, зневажл. — жінка, з якою не варто дуже рахуватися.

— На що наплюй? — почувся ззаду.. чужий голос.. — Та хоч і на тебе, — одрізав зразу Грицько.. — Щоб не підслухувала. Думаєш, велика пані? (Мирний, І, 1954, 302);

— Черевиків таки вона не діждеться, невелика пані, — пообіцяв Мирон (Стельмах, II, 1962, 22).

3. У старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії — ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб жіночої статі привілейованих верств суспільства.

От було тільки що зійдуться вони, зараз і почнуть якусь там ущипливу розмову між собою. — Е, — каже було наш старий, — е, пані-сусідко! Я б вас де полковником настановив! (Вовчок, І, 1955, 185);

Ще перед ранішнім чаєм в столовій з’являлась пані Констанція незвичайно рухлива і енергічна (Коцюб., II, 1955, 250);

// У сучасній дійсності — ввічлива форма звертання, згадування, звичайно до офіційної представниці чи громадянки іншої держави.

[Мічурін:] Вельмишановні пані і вельмишановні пани.. Я трохи відкрив лише вузеньку щілинку в таємницю природи (Довж., І, 1958, 420);

// Шаноблива форма звертання до жінки в усній народній мові. [Кобзар (заводе [заводить] пісню):]

Наїхали до Марусі козаченьки в гості, — Марусенько пані! Чи є твій пан дома? (Мирний, V, 1955, 79).