пані

ПА́НІ, невідм., ж.

1. іст. Заміжня поміщиця в старій Польщі, Литві, Україні і Білорусії.

Опівночі верталася додому в своє село якась багата пані (І. Нечуй-Левицький);

Панський улюбленець, він [орел] щодня одержував з ласки пані Софії щедрий раціон – живу, взяту з отари вівцю (О. Гончар);

* У порівн. [Явдоха:] А гарно, тату, Галі в окулярах. Так, мов яка дуже велика пані (Панас Мирний);

// перен., ірон., зневажл. Жінка, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.

Не велика Стеха пані, тим що сіла в панські сани (Номис);

Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока, У жупані; кругом пані, І спереду й збоку (Т. Шевченко).

2. іст. Особа жіночої статі, що займала привілейоване становище у суспільстві до початку XX ст.

Марко Вовчок це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса [адреси]? (з наук. літ.);

// Особа, що має владу над іншими; володарка, хазяйка.

[Сабіна:] Хай пан дозволить піти рабині знову до роботи, бо, може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає (Леся Українка);

Знялась буча. Пані [економова мати] та наймичка сварились, докоряли одна одній та мало не бились... (М. Коцюбинський);

Від Великодня служить [Зінька] у них, а так наче давно вже. Що вже намучилась, і цур їм. У роботі завжди, сама ж усе, бо він десь або по ділах, або гуляє, а вона ж – пані, ні за холодну воду (А. Головко);

// Жінка, що за зовнішніми ознаками належить до привілейованих верств населення.

Постояли ми там годину, а може, й більш. Якась пристаркувата пані до нас іде (Марко Вовчок);

Худа й бліда, мов свічка, пані розповідала про те, як їй тяжко було добути собі чорного агата для намиста, що гадючкою стисло її горло (Олесь Досвітній);

// Чия-небудь дружина.

Моя жінка засилає Вам і Вашій пані привіт (М. Коцюбинський).

3. Ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб жіночої статі.

От було тільки що зійдуться вони, зараз і почнуть якусь там ущипливу розмову між собою. – Е, – каже було наш старий, – е, пані-сусідко! Я б вас де полковником настановив! (Марко Вовчок);

Ще перед ранішнім чаєм в столовій з'являлась пані Констанція незвичайно рухлива і енергічна (М. Коцюбинський);

// У практиці ділового спілкування – ввічлива форма звертання, згадування.

Вельмишановні пані і вельмишановні панове (О. Довженко);

// Шаноблива форма звертання до жінки в усній народній мові.

[Кобзар (заводе [заводить] пісню):] Наїхали до Марусі козаченьки в гості, – Марусенько пані! Чи є твій пан дома? (Панас Мирний).

(1) Ми́лости́ва па́ні!, заст. – те саме, що Ми́лости́вий (мости́вий) па́не! (див. пан).

Далі бачу, що вона вже червоніє, як жар найчервоніший, – кажу: – Я, милостива пані, думав за двісті карбованців [одкупитись] (Марко Вовчок);

(2) Покойо́ва па́ні – жінка, яка веде чиєсь господарство; економка.

Ксьондз і пані покойова .. поспішають, На відході до покою Слугу закликають (С. Руданський).