1. Словник української мови в 11 томах

панікер

ПАНІКЕ́Р, а, ч. Людина, яка легко піддається паніці, сіє паніку.

[Грабчак:] О, це був справжній фронт!.. Боротись довелося не тільки з стихією, а й з панікерами! (Баш, П’єси, 1958, 142);

З обуренням він [К. Є. Ворошилов] відкидає пропозиції деяких панікерів про капітуляцію перед окупантами і впевнено веде армію до Царицина, де вирішувалась доля революції (Іст. укр. літ., II, 1956, 453).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. панікер — паніке́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. панікер — -а, ч. Людина, яка легко піддається паніці, сіє паніку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. панікер — див. трус, трусливий, боязливий Словник чужослів Павло Штепа
  4. панікер — ПАНІКЕ́Р, а, ч. Людина, яка легко піддається паніці, сіє паніку. [Грабчак:] О, це був справжній фронт!.. Боротись довелося не тільки з стихією, а й з панікерами! (Яків Баш); – Що-о? Сподіваюсь, боягузів і панікерів серед вас немає? (А. Крижанівський). Словник української мови у 20 томах
  5. панікер — Паніке́р, -ра; -ке́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)