1. Словник української мови в 11 томах

пахтіти

ПАХТІ́ТИ¹, ти́ть, недок., розм.

1. Те саме, що па́хнути.

А Мишенятко під вербою Почуло, що м’ясце пахтить, Та й крадеться поміж травою (Гл., Вибр., 1951, 23);

Весна була як весна: зеленіли дерева, квітли та пахтіли квіти (Вишня, День.., 1950, 74);

Йому, Русевичу, невідомо, чому раптом цей зовні несміливий юнак пристав до цих двох і сунув свій ніс туди, де пахтить скандалом (Шовк., Інженери, 1935, 394);

// безос.

Шуміли вишні по садах рясні, пахтіло квітами (Сос., II, 1947, 42).

2. Відгонити, віддавати чим-небудь.

Суп пахтів димом, у ньому бракувало картоплі, засмажив його Корн маргарином (Загреб., Європа 45, 1959, 244);

Не так давно він повернувся з поля бою, Ще димом, порохом його рука пахтить (Стельмах, Жито.., 1954, 75).

ПАХТІ́ТИ², хчу́, хти́ш, недок., розм., рідко. Те саме, що па́хкати.

Реут довго мовчав, пахтів димом, зривав з цигарки смужки тонкого паперу (Рудь, Гомін.., 1959, 152).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пахтіти — пахті́ти 1 дієслово недоконаного виду пахнути розм. пахті́ти 2 дієслово недоконаного виду пахкати рідко Орфографічний словник української мови
  2. пахтіти — 1. ПАХНУТИ; 2. (люлькою) пахкати. Словник синонімів Караванського
  3. пахтіти — див. пахнути Словник синонімів Вусика
  4. пахтіти — I -тить, недок., розм. 1》 Те саме, що пахнути. || безос. 2》 Відгонити, віддавати чим-небудь. II -хчу, -хтиш, недок., розм., рідко. Те саме, що пахкати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. пахтіти — ПАХТІ́ТИ¹, ти́ть, недок., розм. 1. Те саме, що па́хнути. А Мишенятко під вербою Почуло, що м'ясце пахтить, Та й крадеться поміж травою (Л. Глібов); Весна була як весна: зеленіли дерева, квітли та пахтіли квіти (Остап Вишня); // безос. Словник української мови у 20 томах
  6. пахтіти — I. ВІДГО́НИТИ чим (мати запах чого-небудь), ВІДДАВА́ТИ, ПАХТІ́ТИ розм., ТХНУ́ТИ розм.; ПРИПАХА́ТИ розм. (про легкий або неприємний запах); ПЕ́РТИ фам. (про сильний неприємний запах). Словник синонімів української мови
  7. пахтіти — Пахті́ти, пахчу́, пахти́ш, -ти́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. пахтіти — Пахтіти, -хчу, -тиш гл. Пахнуть. А мишенятко під вербою почуло, що м'ясце пахтить. Гліб. Словник української мови Грінченка