певно

ПЕ́ВНО, рідше ПЕ́ВНЕ.

1. Присл. до пе́вний.

Чи був в генерал-губернаторському домі театр за часів Котляревського — не можу Вам певне сказати (Мирний, V, 1955, 408);

Втім гляну, поміж ломами іде спокійно, певно, в простій кафтанині робітник (Фр., XIII, 1954, 130);

— Мав би я силу, то враз і душі б тебе, й віку позбавив І відіслав би в оселю Аїда так певно, як певно Те, що вже ока не зцілить тобі й сам землі потрясатель (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 169);

— Катре! — кажу їй: — чи ти знаєш певно, що Яків тебе любить? (Вовчок, І, 1955, 213);

Василь поплескав долонею по гарячому металу трактора. — Тепер усе піде по-іншому. Вже тепер можемо сказати цілком певно: плакали межі на куркульських ланах! (Довж., І, 1958, 83);

Що у нього не могло вилитися в слова, лише боліло, розпирало груди в німім жалю, друг його виповідав з натиском і жаром, ясно і певно (Кобр., Вибр., 1954, 31);

— У мене не витягнуть! — сказав батько певно, але ще й поверх піджака намацав рукою гроші (Головко, II, 1957, 120);

// у знач. присудк. сл.

— Коли так свідчите, то й оддаймо йому [Грицькові] гроші ції, — сказав Карпо. — Підемо всі втрьох до його, певніше воно й поважніше буде, як усі з їм говоритимемо (Гр., II, 1963, 353);

Він урядовець, лояльний урядовець. Він зараз доніс би в поліцію. Це певне… це зовсім певне… (Коцюб., І, 1955, 408);

— Уже як стражник казав оте Омелькові, то то вже певно (Мирний, IV, 1955, 374).

2. у знач. вставн. сл. Уживається для виражання можливості, ймовірності чого-небудь і відповідає знач. слів мабуть, очевидно.

Ми заспівали, розійшлись.. Чи зійдемося ж знову? Чи заспіваємо коли? А може й те… Та де? Якими? І заспіваємо яку? Не тут і, певне, не такими! І заспіваєм не таку! (Шевч., II, 1963, 240);

Як не чесав [дід] волів, то, певно, майстрував коло старого ярма або коло старого плуга (Стеф., І, 1949, 112);

Гортаючи старі свої папери, Що дивом вижили у дні війни, Натрапив я на книжку записну.. Собі самому нагади якісь, За того часу, певно, зрозумілі (Рильський, II, 1960, 324).

3. у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження висловленої думки і відповідає знач. слів звичайно, напевно.

— Але умова, Павле Макаровичу, — ви книжки не зачитуєте. — Ну, певно ж (Головко, II, 1957, 489);

— Не виходить, Іване Володимировичу. Всі ваші морозостійкі сорти, виявляється от, — труба. — Де, на Уралі? А певно, померзнуть (Довж., І, 1958, 490).