пирхати

ПИ́РХАТИ, аю, аєш, недок.

1. Видавати глухі уривчасті звуки, шумно випускаючи повітря з ніздрів, рота.

Гнідко, мов опечений, кинувсь-стрибнув і, пирхаючи, пішов дрібною ходою (Мирний, IV, 1955, 310);

Байда.. умився з відра, — а умивався він завжди до пояса, — довго розтиравсь, пирхав, сопів (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 11);

// З шумом випускати час від часу повітря, пару і т. ін.

На столі вже пузатий чайник пирхає, що аж покришка бряжчить (Донч., VI, 1957, 188);

Було ще рано, спали пасажири, Півсонний умивався пароплав І пирхав, наче кінь (Рильський, II, 1960, 77);

// Видавати шум, що нагадує такі звуки.

За парканом щось раптом пирхнуло, наче там поперхнулася коняка (Ю. Янов., II, 1954, 124);

// Судорожно кашляти.

Тепер я саме роблю досліди над прикметами ріжних гатунків тютюну, від чого добродій Дмитренко мусить чхати й пирхати безперестанку (Сам., II, 1958, 252);

Він пирхає, спльовує щось солоне і відхаркує з легенів пісок (Смолич, II, 1958, 55);

// Сміятися, видавати стримані, приглушені звуки.

Язик у його ніяк не хотів одпочивати, а все шепотів до Лукаша. Той пирхав зо сміху (Гр., II, 1963, 294);

— А у мене радість яка. Зроду-віку не здогадаєшся. — Созоненко, може, впав з воза і в’язи скрутив? — Мало не вгадав, — пирхає [Марта] в руку (Стельмах, І, 1962, 360).

2. перен., розм. Сердитим голосом, звуками виявляти незадоволення.

Йшов Іван Антонович повагом, невдоволено буркочучи й пирхаючи собі в бороду (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 10);

Їжак силкується видряпатись на пеньок. Він уже підвівся на задні лапки, але далі не вистачає у нього спритності. Він сердиться. Мабуть, сопе, пирхає (Коп., Як вони.., 1961, 40).