плюнути

ПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док. Однокр. до плюва́ти.

Стань, подивися — плюнь та й оступися (Номис, 1864, № 7556);

Чиж плюнув кров’ю і, притримуючи прострелені груди, майже непритомний поповз у хату вмирати (Довж., І, 1958, 134);

Учитель-дяк, плюнувши на голодний пайок, подався господарювати на свій хутірець (Стельмах, II, 1962, 97);

// Відмовитися від продовження чого-небудь, від участі в чомусь.

Отак дошукувались, дошукувались [у селі] винуватого та й плюнули (Мирний, IV, 1955, 247).

◊ [І] че́рез гу́бу не плю́не хто: а) хто-небудь гордує, пишається, вважає не гідним себе щось зробити.

Він думав, що сей пройдисвіт ізробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне (П. Куліш, Вибр., 1969, 139);

б) хто-небудь не скаже й слова, не заговорить;

Плю́нути в ду́шу кому — образити кого-небудь, торкнувшись найдорожчого, заповітного.

— Покажіть того, хто на старість плюнув мені в душу! Хто зробив з мене злодія?! (Зар., На.. світі, 1967, 201);

Плю́нути у ві́чі (в о́чі, межи́ очі, в обли́ччя, в лице́) кому — виявити щодо кого-небудь цілковите презирство, відверто зневажити когось.

— Всі ми плекали тебе, хотіли в люди вивести. А ти плюнув нам у вічі (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 212);

Треба.. показати, що нікого й нічого на світі не боїшся, що кожному можеш плюнути в очі і що взагалі на все тобі начхать (Хотк., II, 1966, 181);

Плю́нути че́рез порі́г — зайти до кого-небудь на хвилинку.

[Тетяна:] Що це ти, невісточко моя золота? Плюнула через поріг та й з хати? (К.-Карий, III, 1960, 57);

[Як] раз плю́нути — дуже легко, просто.

Розсердити його — як раз плюнути (Мирний, III, 1954, 13);

До села добратись — раз плюнути (Коз., Гарячі руки, 1960, 201).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. плюнути — плю́нути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. плюнути — -ну, -неш, док. Однокр. до плювати. || Відмовитися від продовження чого-небудь, від участі в чомусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. плюнути — ПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док. Однокр. до плюва́ти. Стань, подивися – плюнь та й оступися (Номис); Чиж плюнув кров'ю і, притримуючи прострелені груди, майже непритомний поповз у хату вмирати (О. Словник української мови у 20 томах
  4. плюнути — плю́нути: ◊ плю́нути ба́лак → балак ◊ плюнь та й < ногою > розітри́ не звертай уваги (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. плюнути — (і) че́рез губу́ не плю́не. Хто-небудь дуже гордовитий, пишний, зарозумілий. Він думав, що сей пройдисвіт ізробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне (П. Куліш); Із палати гордо суне (цар), через губу вже не плюне. Руки в пах вгородив (І. Фразеологічний словник української мови
  6. плюнути — ПЛЮВА́ТИ (викидати з рота слину, мокротиння тощо), ВИПЛЬО́ВУВАТИ, СПЛЬО́ВУВАТИ, ПЛЮ́ХАТИ розм.; ПЛЮВА́ТИСЯ (також на когось, один на одного); ЧВИ́РКАТИ (ЧВІ́РКАТИ) розм., ЦВІ́РКАТИ розм., ЦИ́РКАТИ розм. (крізь зуби); ХА́РКАТИ розм., ХАРКОТІ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. плюнути — Плю́нути, -ну, -неш гл. Плюнуть. Словник української мови Грінченка