плюнути

ПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док. Однокр. до плюва́ти.

Стань, подивися — плюнь та й оступися (Номис, 1864, № 7556);

Чиж плюнув кров’ю і, притримуючи прострелені груди, майже непритомний поповз у хату вмирати (Довж., І, 1958, 134);

Учитель-дяк, плюнувши на голодний пайок, подався господарювати на свій хутірець (Стельмах, II, 1962, 97);

// Відмовитися від продовження чого-небудь, від участі в чомусь.

Отак дошукувались, дошукувались [у селі] винуватого та й плюнули (Мирний, IV, 1955, 247).

◊ [І] че́рез гу́бу не плю́не хто: а) хто-небудь гордує, пишається, вважає не гідним себе щось зробити.

Він думав, що сей пройдисвіт ізробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне (П. Куліш, Вибр., 1969, 139);

б) хто-небудь не скаже й слова, не заговорить;

Плю́нути в ду́шу кому — образити кого-небудь, торкнувшись найдорожчого, заповітного.

— Покажіть того, хто на старість плюнув мені в душу! Хто зробив з мене злодія?! (Зар., На.. світі, 1967, 201);

Плю́нути у ві́чі (в о́чі, межи́ очі, в обли́ччя, в лице́) кому — виявити щодо кого-небудь цілковите презирство, відверто зневажити когось.

— Всі ми плекали тебе, хотіли в люди вивести. А ти плюнув нам у вічі (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 212);

Треба.. показати, що нікого й нічого на світі не боїшся, що кожному можеш плюнути в очі і що взагалі на все тобі начхать (Хотк., II, 1966, 181);

Плю́нути че́рез порі́г — зайти до кого-небудь на хвилинку.

[Тетяна:] Що це ти, невісточко моя золота? Плюнула через поріг та й з хати? (К.-Карий, III, 1960, 57);

[Як] раз плю́нути — дуже легко, просто.

Розсердити його — як раз плюнути (Мирний, III, 1954, 13);

До села добратись — раз плюнути (Коз., Гарячі руки, 1960, 201).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me