плюнути

Значення в інших словниках

1. плюнути — плю́нути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
2. плюнути — ПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док. Однокр. до плюва́ти. Стань, подивися – плюнь та й оступися (Номис); Чиж плюнув кров'ю і, притримуючи прострелені груди, майже непритомний поповз у хату вмирати (О. Словник української мови у 20 томах
3. плюнути — плю́нути: ◊ плю́нути ба́лак → балак ◊ плюнь та й < ногою > розітри́ не звертай уваги (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. плюнути — (і) че́рез губу́ не плю́не. Хто-небудь дуже гордовитий, пишний, зарозумілий. Він думав, що сей пройдисвіт ізробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне (П. Куліш); Із палати гордо суне (цар), через губу вже не плюне. Руки в пах вгородив (І. Фразеологічний словник української мови
5. плюнути — ПЛЮВА́ТИ (викидати з рота слину, мокротиння тощо), ВИПЛЬО́ВУВАТИ, СПЛЬО́ВУВАТИ, ПЛЮ́ХАТИ розм.; ПЛЮВА́ТИСЯ (також на когось, один на одного); ЧВИ́РКАТИ (ЧВІ́РКАТИ) розм., ЦВІ́РКАТИ розм., ЦИ́РКАТИ розм. (крізь зуби); ХА́РКАТИ розм., ХАРКОТІ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
6. плюнути — ПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док. Однокр. до плюва́ти. Стань, подивися — плюнь та й оступися (Номис, 1864, № 7556); Чиж плюнув кров’ю і, притримуючи прострелені груди, майже непритомний поповз у хату вмирати (Довж. Словник української мови в 11 томах
7. плюнути — Плю́нути, -ну, -неш гл. Плюнуть. Словник української мови Грінченка