повзти

ПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. повз, ла́, ло́; недок.

1. Пересуватися по поверхні всім тілом або на коротких ніжках у певному напрямку (про плазунів, комах і т. ін.).

Одна черва, мовляв, кишить [у болоті], Да деколи повзе по куширу гадюка (Греб., І, 1957, 53);

Можна схопити черепашку, що повзе біля води, залишаючи на вогкому піску довгу борозенку (Донч., VI, 1957, 12);

По щоці його комашка кудись з стеблинкою повзла (Сос., II, 1958, 183);

// Пересуватися по поверхні в певному напрямку, припадаючи до неї тулубом і перебираючи кінцівками (про людей і деяких тварин).

Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою, в грудях коле й спирає дух (Коцюб., І, 1955, 367);

— Скільки разів я падав? Наче пес із перебитими ногами повз (Жур., Дорога.., 1948, 12);

Юра притискається животом, охоплює товстезне дерево ногами і руками і тихенько повзе вгору по стовбуру (Смолич, II, 1958, 48);

// перен. Звивисто пролягати, простягатися (про дорогу, стежку і т. ін.).

Повзуть тут скрізь по горах стежечки, немов гадюки (Фр., XI, 1952, 186);

Село спустіло. Самотою повзли між хатами брудні дороги (Коцюб., II, 1955, 77).

Повзти́ на колі́нах (ра́чки) — пересуватися в певному напрямку на колінах або рачки.

Маруся повзла, повзла на колінах до лісу, оглушена, роздавлена, без серця в грудях (Хотк., II, 1966, 220);

Другий [бандит] рачки почав повзти до балки (Цюпа, Три явори, 1958, 37).

2. розм. Повільно пересуваючись, рухатися в певному напрямку.

Полонина погасла, і отара овець повзе по ній, як сірий лишай (Коцюб., II, 1955, 321);

Стрілка годинника повзла дуже повільно (Трубл., Мандр., 1938, 19);

Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (Головко, І, 1957, 51);

// Повільно сунутися, переміщуватися в певному напрямку (про хмари, туман і т. ін.).

Повзуть безконечним полотном хмари, сіючи дощ (Хотк., II, 1966, 266);

Повзе пахучий дим, чіпляється за трави (Сос., І, 1957, 279);

// перен. Повільно поширюватися, розповсюджуватися, передаватися (про чутки, настрої і т. ін.).

Поміж рядів повзе страшне слово. Хтось вимовив його першим, і ось воно проймає вже всю сотню, сковує кожного вояка… Тиф! (Цюпа, Назустріч.., 1958, 109);

Повзла чутка про скликання незабаром великого козацького кругу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 43);

Та ненависть, яка оточувала Мірошниченка і Підіпригору, тепер з усіх куркульських кам’яниць і хуторів повзла і до його подвір’я (Стельмах, II, 1962, 34);

// Іти поволі або насилу.

Піднялась [Ївга], посилкувалась, ледве, ледве повзе, та ще, на лихо, нікого нема їй назустріч, щоб хто підвіз (Кв.-Осн., II, 1956, 273);

Іде собі [хлопчисько] й плаче, похнюпившись низько, від втоми хитаючись, ледве повзе (Забіла, Малим.., 1958, 5);

// Повільно їхати, пливти.

Вагонетки з шихтою безперервно повзли нагору (Ю. Янов., II, 1954, 111);

Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом, що єднало Голубів і Олексіїв лимани (Досв., Вибр., 1959, 405);

// Повільно минати, тягтися (про час).

Не дай боже чоловікові печалі або якої напасті, то урем’я [час] іде — не йде, мов рак, повзе (Кв.-Осн., II, 1956, 76);

Ніч повзе, та так ліниво! (Фр., ХIII, 1954, 19);

— Не люблю я тих, у кого дні повзуть (Жур., Даша, 1961, 51).

3. розм. Повільно ковзати.

Він, Канушевич, згорбившись, повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (Коцюба, Нові береги, 1959, 309);

// Поволі зсовуватися, сповзати вниз (про земну поверхню).

Так ось вона — ця знаменита крейда, Яка повзе з урвистих берегів.. В холодний скаламучений пролив [протоку] (Бажан, Роки, 1957, 179);

// Спадати, збиватися вбік, донизу (про одяг, головні убори).

Стоїть [молодиця] край трибуни, розшаріла, випростана, високочола, не помічаючи в хвилюванні, як хустка поволі повзе, сповзає їй на шию (Гончар, II, 1959, 191).

4. Слатися, витися по чому-небудь (про рослини).

Повзуть гліцинії, не знаючи утоми, Все вище й вище (Рильський, II, 1960, 135);

По землі, в ровах і ямах повзе ожина (Кучер, Прошай.., 1957, 70).