повзти

ПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. повз, ла́, ло́; недок.

1. Пересуватися по поверхні всім тілом або на коротких ніжках у певному напрямку (про плазунів, комах і т. ін.).

Одна черва, мовляв, кишить [у болоті], Да деколи повзе по куширу гадюка (Греб., І, 1957, 53);

Можна схопити черепашку, що повзе біля води, залишаючи на вогкому піску довгу борозенку (Донч., VI, 1957, 12);

По щоці його комашка кудись з стеблинкою повзла (Сос., II, 1958, 183);

// Пересуватися по поверхні в певному напрямку, припадаючи до неї тулубом і перебираючи кінцівками (про людей і деяких тварин).

Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою, в грудях коле й спирає дух (Коцюб., І, 1955, 367);

— Скільки разів я падав? Наче пес із перебитими ногами повз (Жур., Дорога.., 1948, 12);

Юра притискається животом, охоплює товстезне дерево ногами і руками і тихенько повзе вгору по стовбуру (Смолич, II, 1958, 48);

// перен. Звивисто пролягати, простягатися (про дорогу, стежку і т. ін.).

Повзуть тут скрізь по горах стежечки, немов гадюки (Фр., XI, 1952, 186);

Село спустіло. Самотою повзли між хатами брудні дороги (Коцюб., II, 1955, 77).

Повзти́ на колі́нах (ра́чки) — пересуватися в певному напрямку на колінах або рачки.

Маруся повзла, повзла на колінах до лісу, оглушена, роздавлена, без серця в грудях (Хотк., II, 1966, 220);

Другий [бандит] рачки почав повзти до балки (Цюпа, Три явори, 1958, 37).

2. розм. Повільно пересуваючись, рухатися в певному напрямку.

Полонина погасла, і отара овець повзе по ній, як сірий лишай (Коцюб., II, 1955, 321);

Стрілка годинника повзла дуже повільно (Трубл., Мандр., 1938, 19);

Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (Головко, І, 1957, 51);

// Повільно сунутися, переміщуватися в певному напрямку (про хмари, туман і т. ін.).

Повзуть безконечним полотном хмари, сіючи дощ (Хотк., II, 1966, 266);

Повзе пахучий дим, чіпляється за трави (Сос., І, 1957, 279);

// перен. Повільно поширюватися, розповсюджуватися, передаватися (про чутки, настрої і т. ін.).

Поміж рядів повзе страшне слово. Хтось вимовив його першим, і ось воно проймає вже всю сотню, сковує кожного вояка… Тиф! (Цюпа, Назустріч.., 1958, 109);

Повзла чутка про скликання незабаром великого козацького кругу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 43);

Та ненависть, яка оточувала Мірошниченка і Підіпригору, тепер з усіх куркульських кам’яниць і хуторів повзла і до його подвір’я (Стельмах, II, 1962, 34);

// Іти поволі або насилу.

Піднялась [Ївга], посилкувалась, ледве, ледве повзе, та ще, на лихо, нікого нема їй назустріч, щоб хто підвіз (Кв.-Осн., II, 1956, 273);

Іде собі [хлопчисько] й плаче, похнюпившись низько, від втоми хитаючись, ледве повзе (Забіла, Малим.., 1958, 5);

// Повільно їхати, пливти.

Вагонетки з шихтою безперервно повзли нагору (Ю. Янов., II, 1954, 111);

Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом, що єднало Голубів і Олексіїв лимани (Досв., Вибр., 1959, 405);

// Повільно минати, тягтися (про час).

Не дай боже чоловікові печалі або якої напасті, то урем’я [час] іде — не йде, мов рак, повзе (Кв.-Осн., II, 1956, 76);

Ніч повзе, та так ліниво! (Фр., ХIII, 1954, 19);

— Не люблю я тих, у кого дні повзуть (Жур., Даша, 1961, 51).

3. розм. Повільно ковзати.

Він, Канушевич, згорбившись, повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (Коцюба, Нові береги, 1959, 309);

// Поволі зсовуватися, сповзати вниз (про земну поверхню).

Так ось вона — ця знаменита крейда, Яка повзе з урвистих берегів.. В холодний скаламучений пролив [протоку] (Бажан, Роки, 1957, 179);

// Спадати, збиватися вбік, донизу (про одяг, головні убори).

Стоїть [молодиця] край трибуни, розшаріла, випростана, високочола, не помічаючи в хвилюванні, як хустка поволі повзе, сповзає їй на шию (Гончар, II, 1959, 191).

4. Слатися, витися по чому-небудь (про рослини).

Повзуть гліцинії, не знаючи утоми, Все вище й вище (Рильський, II, 1960, 135);

По землі, в ровах і ямах повзе ожина (Кучер, Прошай.., 1957, 70).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повзти — (пересуватися повзком) лізти, плазувати, (на руках і колінах) рачкувати. Словник синонімів Полюги
  2. повзти — повзти́ дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. повзти — Лізти, плазувати; (- стежку) кривуляти, звиватися, гадючитися; (- хмари) сунути; (- чутки) ширитися; Ф. <�повільно> іти <�їхати, пливти>; (- час) тягтися, повільно минати; (- ґрунт) зсуватися, сповзати; (- рослини) слатися. Словник синонімів Караванського
  4. повзти — I вилазити, вилізати, виповзати, виповзувати, вирачковувати, заповзати, лізти, плазувати, повзати, порозлазитися, порозповзатися, пролазити, рачкувати, розлазитися, сповзати Фразеологічні синоніми: лізти поповзом; повзти вужем; позти гадюкою; повзти плазом; повзти поповзом II див. іти; лізти Словник синонімів Вусика
  5. повзти — -зу, -зеш; мин. ч. повз, -ла, -ло; недок. 1》 Пересуватися по поверхні всім тілом або на коротких ніжках у певному напрямку (про плазунів, комах і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. повзти — Повзти́, повзу́, повзе́ш; повз, повзла́; по́взши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. повзти — ПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. повз, ла́, ло́; недок. 1. Пересуватися по поверхні всім тілом або на коротких ніжках у певному напрямку (про плазунів, комах і т. ін.). Одна черва, мовляв, кишить [у болоті], Да деколи повзе по куширу гадюка (Є. Словник української мови у 20 томах
  8. повзти — повзти́ : ◊ повзти́ мов переби́та черепа́ха = черепа́ха Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. повзти — ґрунт (земля́) хита́ється (повзе́, су́неться і т. ін.) під нога́ми у кого, чиїми. Чиєсь становище стає ненадійним, непевним і т. ін. Кожний зрубаний Тиховичем виноградник накладав вагу на його сумління. Фразеологічний словник української мови
  10. повзти — БРЕСТИ́ (повільно або важко йти), ПЛЕСТИ́СЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПХА́ТИСЯ розм., ТЕЛЕ́ПАТИ розм., ТЕЛЕ́ПАТИСЯ розм., ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ТЬО́ПАТИ розм., ТЬО́ПАТИСЯ розм., ТЮ́ПАТИ розм. Словник синонімів української мови
  11. повзти — Повзти, -зу, -зе́ш гл. Ползти, лѣзть, слѣзать. І раком ліз, і повз черевом, і котився з гори. Словник української мови Грінченка