повзти

ПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. повз, ла́, ло́; недок.

1. Пересуватися по поверхні всім тілом або на коротких ніжках у певному напрямку (про плазунів, комах і т. ін.).

Одна черва, мовляв, кишить [у болоті], Да деколи повзе по куширу гадюка (Є. Гребінка);

Можна схопити черепашку, що повзе біля води, залишаючи на вогкому піску довгу борозенку (О. Донченко);

По щоці його комашка кудись з стеблинкою повзла (В. Сосюра);

// Пересуватися по поверхні в певному напрямку, припадаючи до неї тулубом і перебираючи кінцівками (про людей і деяких тварин).

Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою, в грудях коле й спирає дух (М. Коцюбинський);

– Скільки разів я падав? Наче пес із перебитими ногами повз (С. Журахович);

Юра притискається животом, охоплює товстезне дерево ногами і руками і тихенько повзе вгору по стовбуру (Ю. Смолич);

// перен. Звивисто пролягати, простягатися (про дорогу, стежку і т. ін.).

Повзуть тут скрізь по горах стежечки, немов гадюки (І. Франко);

Село спустіло. Самотою повзли між хатами брудні дороги (М. Коцюбинський).

2. розм. Повільно пересуваючись, рухатися в певному напрямку.

Полонина погасла, і отара овець повзе по ній, як сірий лишай (М. Коцюбинський);

Стрілка годинника повзла дуже повільно (М. Трублаїні);

Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (А. Головко);

// Повільно сунутися, переміщуватися в певному напрямку (про хмари, туман і т. ін.).

Повзуть безконечним полотном хмари, сіючи дощ (Г. Хоткевич);

Повзе пахучий дим, чіпляється за трави (В. Сосюра);

// перен. Повільно поширюватися, розповсюджуватися, передаватися (про чутки, настрої і т. ін.).

Поміж рядів повзе страшне слово. Хтось вимовив його першим, і ось воно проймає вже всю сотню, сковує кожного вояка... Тиф! (І. Цюпа);

Повзла чутка про скликання незабаром великого козацького кругу (Н. Рибак);

Та ненависть, яка оточувала Мірошниченка і Підіпригору, тепер з усіх куркульських кам'яниць і хуторів повзла і до його подвір'я (М. Стельмах);

// Іти поволі або насилу.

Піднялась [Ївга], посилкувалась, ледве, ледве повзе, та ще, на лихо, нікого нема їй назустріч, щоб хто підвіз (Г. Квітка-Основ'яненко);

Іде собі [хлопчисько] й плаче, похнюпившись низько, від втоми хитаючись, ледве повзе (Н. Забіла);

// Повільно їхати, пливти.

Вагонетки з шихтою безперервно повзли нагору (Ю. Яновський);

Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом, що єднало Голубів і Олексіїв лимани (Олесь Досвітній);

// Повільно минати, тягтися (про час).

Не дай Боже чоловікові печалі або якої напасті, то урем'я [час] іде – не йде, мов рак, повзе (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ніч повзе, та так ліниво! (І. Франко);

– Не люблю я тих, у кого дні повзуть (С. Журахович).

3. розм. Повільно ковзати.

Він, Канушевич, згорбившись, повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (Г. Коцюба);

// Поволі зсовуватися, сповзати вниз (про земну поверхню).

Так ось вона – ця знаменита крейда, Яка повзе з урвистих берегів .. В холодний скаламучений пролив [протоку] (М. Бажан);

// Спадати, збиватися вбік, донизу (про одяг, головні убори).

Стоїть [молодиця] край трибуни, розшаріла, випростана, високочола, не помічаючи в хвилюванні, як хустка поволі повзе, сповзає їй на шию (О. Гончар).

4. Слатися, витися по чому-небудь (про рослини).

Повзуть гліцинії, не знаючи утоми, Все вище й вище (М. Рильський);

По землі, в ровах і ямах повзе ожина (В. Кучер).

(1) Повзти́ на колі́нах (ра́чки) – пересуватися в певному напрямку на колінах або рачки.

Маруся повзла, повзла на колінах до лісу, оглушена, роздавлена, без серця в грудях (Г. Хоткевич);

Другий [бандит] рачки почав повзти до балки (І. Цюпа).