повзти

БРЕСТИ́ (повільно або важко йти), ПЛЕСТИ́СЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПХА́ТИСЯ розм., ТЕЛЕ́ПАТИ розм., ТЕЛЕ́ПАТИСЯ розм., ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ТЬО́ПАТИ розм., ТЬО́ПАТИСЯ розм., ТЮ́ПАТИ розм. рідше, ТЮПА́ЧИТИ (ТЮПА́ШИТИ) розм. рідше, ЧОВПТИ́ розм., ЧА́ПАТИ розм., ВОЛОКТИ́СЯ (ВОЛІКТИ́СЯ) підсил. розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ підсил. розм., ПОВЗТИ́ підсил. розм., ЛІ́ЗТИ підсил. розм., КЛИ́ГАТИ розм. рідко, СОВМА́НИТИСЯ розм. рідко, ПЛУГА́НИТИ діал., ПЛУГА́НИТИСЯ діал., ТАРГА́НИТИСЯ діал.; ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) (про групу людей, що йдуть низкою, колоною і т. ін.); СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ПОСУВА́ТИ розм. (поволі йти); ЧВАЛА́ТИ розм., ЧАЛА́ПАТИ розм., ЧАЛА́ПКАТИ розм., ЧО́ВГАТИ розм., ТАЛА́ПАТИ розм. (іти повільно, важко ступаючи, утворюючи шум). Здалека на шляху він побачив стару Чайчиху. З порожньою торбою за плечима вона поволі брела непротряхлою колією (М. Стельмах); Із скарбом домашнім плетуться воли, — Вертаються люди туди, де жили, — Додому! (І. Нехода); Всю ніч без перепочинку пленталися змучені люди і тварини безкрайньою сухою пустелею (З. Тулуб); Чоловіки в юрмі потроху перемішалися, й скоро Гаврило Якимаха, що плентав іззаду, опинився посередині (Є. Гуцало); Телеграфіст Середа, упрілий і сердитий, пхався по вулиці (П. Панч); І не телепають тут козлоногі лісовики, трави притопчуючи, а лиш ельфи веселі водять беззвучні танки і росу п'ють з похилених квіток (Г. Хоткевич); — Ступай вищою дорогою ...Нема чого селом теліпатися (І. Микитенко); Тягли (хлопці) улицею, мов справжні парубки, співаючи і курячи люльки (П. Куліш); — А в нас раз чи два одвезли (на поле) та й бувайте здорові, тьопайте пішком... Значить, коней і машин жалієте більше, ніж людей? (В. Кучер); — Та йди вже, тьопаєшся! — гукав Федір.. — Встигнемо!.. (І. Ле); Отак.. рипала вона з хати у двір і, загрібаючи ногами торішнє сміття, човпла до хвіртки (Григір Тютюнник); Ми втомлено та дуже повільно чапаємо, як говорить Савка, по наїждженому шляху до нашого милого біленького Кам'янця (Т. Масенко); Де-де буйні отари Товпилися з стаєнь на пасовисько, — За ними волоклись лінивим ходом Невиспані, обдерті вівчарі — Раби (І. Франко); Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (А. Головко); Маленький похорон звертає в другу вулицю.. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (В. Стефаник); Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Марко Вовчок); Суне захеканий їжак — несе кудись в'язку сухого листя (П. Козланюк); Коні брели-посувалися ступінь за ступенем (А. Кримський); Чорні, мов земля, пастухи.. чвалають за товаром (В. Кучер); Плугатарі понурі, мовчазні човгали за возами (К. Гордієнко). — Пор. 1. іти́.

ВИ́ТИСЯ (про рослини — обмотуватися, обкручуватися навколо чого-небудь, по чомусь), ПЛЕСТИ́СЯ, ПОВИВА́ТИСЯ, ОБВИВА́ТИСЯ, ОБПЛІТА́ТИСЯ, ПОВЗТИ́ рідше; ОБВИВА́ТИ що, ПОВИВА́ТИ що (собою). — Док.: поплести́ся, пови́тися, обви́тися, обплести́ся, обви́ти, пови́ти. Високими стеблинами рожа червона стоїть, а синенькі паничі кручені круг неї в'ються (Б. Грінченко); В лузі на калину Плететься ожина (пісня); Плющ повивсь по тім балконі, Де вродливиця була (Леся Українка); Повзуть гліцинії, не знаючи утоми, Все вище й вище (М. Рильський); Буйний хміль доверху обвивав Не стару, та вже зів'ялу грушу (П. Воронько); Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Ю. Смолич).

КО́ВЗАТИ (рухатися, посуватися по гладкій, слизькій поверхні), КО́ВЗАТИСЯ, СКО́ВЗАТИ, СКО́ВЗАТИСЯ, СО́ВГАТИ розм.; ПОВЗТИ́ розм. (повільно). — Док.: ковзну́ти, ковзну́тися, сковзну́ти, сковзну́тися, совгну́ти. Він зупинився, сторожко роззираючись, підбіг до чорного дуба і, ковзаючи хромовими чобітками по стовбуру, спритно, мов кішка, видрався вгору (Григорій Тютюнник); Жовніри, ковзаючись, підпирались мушкетами і списами, лізли на схили неприступної гори (Я. Качура); Які знайомі ці східці! Скільки разів його долоні сковзали по цих поручнях!.. (Д. Ткач); Великі каміння перетинали йому дорогу. Він їх обходив, сковзаючись раз у раз на слизькім мху (М. Коцюбинський); Канушевич.. повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (М. Коцюбинський).

ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про чутки, відомості тощо — ставати приступним, відомим для багатьох), ШИ́РИТИСЯ, РОЗПОВСЮ́ДЖУВАТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), ПРИХО́ДИТИ, РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ розм., КРУЖЛЯ́ТИ розм., ЛІТА́ТИ розм., ШУГА́ТИ розм., ГРИМІ́ТИ розм., ГУЛЯ́ТИ розм., РОСТИ́ розм.; ПОВЗТИ́, РОЗПОВЗА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ (повільно); ХОДИ́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ПЕРЕДАВА́ТИСЯ, ПЕРЕНО́СИТИСЯ, ОБХО́ДИТИ кого, що, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (від одного до одного, через покоління тощо). — Док.: поши́ритися, розповсю́дитися, розійти́ся, піти́, прийти́, рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розкоти́тися, розбі́гтися, поповзти́, розповзти́ся, просочи́тися, пройти́, переда́тися, перенести́ся, обійти́, прокоти́тися. На заводі почала поширюватися чутка: мовляв, і перші два досліди, а третій і поготів, заздалегідь були приречені на провал (Ю. Шовкопляс); Поговір про ту куплю все ріс та ширився (Панас Мирний); Чутки розходяться, мов кола на воді (О. Левада); У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла (Л. Глібов); Приходили вісті й про геройство Марусяка, про деталі його нападів (Г. Хоткевич); Швидко, як по радіо, розноситься звістка про невдачу (В. Собко); Швидко, як вихор, по містечку пронеслася чутка, що з степу наступає якась армія (Л. Дмитерко); Росла (вість), ширилась, як лавина, розтікалась поїздами, поштою, по воді і по суші (П. Колесник); Про наші місця розкотилася слава, Спитай і почуєш у відповідь скрізь, Що кращого міста нема, як Полтава, Де я народився і змалечку ріс (Л. Первомайський); Востатнє бачили люди молодицю з дівчинкою тоді, як востатнє чутка було розбіглася, що Кармелюк визволивсь (Марко Вовчок); Про дійсну суму "відступного" так і не дізнався ніхто.. По містечку кружляли різні чутки з приводу цієї суми (Ірина Вільде); Він нічого не боявся і пропускав поза увагу всі ті чутки, які так настирливо літали по селах та хуторах, а вони між тим ширилися, одна від одної страшніші (Григорій Тютюнник); По селу шугали найнеймовірніші чутки, збуджували і так схвильованих артільників (Г. Епік); Ксеня Дзвінка з завмиранням серця стежила за походами Довбуша. Його слава гриміла по всьому Покутті (В. Гжицький); Чутка пішла гуляти по вулицях, ніщо не могло її спинити (А. Хижняк); Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (М. Коцюбинський); Повзла чутка про скликання незабаром великого козацького кругу (Н. Рибак); Тим часом всіляко розповзався поголос. Заговорили серед робітників про те, що завод виробляє дуже небезпечну вибухову зброю (Н. Рибак); Освіжаючі й п'янкі, мов весняний вітер, ці звістки просочувалися в найглухіші куточки (В. Москалець); Дивуюсь: і чого про їх така ходить неслава, що це непевні люди (С. Васильченко); Ніяка недобра слава не проходила про неї (Г. Квітка-Основ'яненко); Дівчата тільки чули, як передавалися з уст в уста уривки речень, окремі слова (Д. Ткач); Десь в далекім Гіндустані рождалися (оповідання) перед віками, тисячі літ переносилися з уст в уста, з грудей в груди — аж поки не дісталися сюди, в цю щілину межи гір (Г. Хоткевич); Звісно, може, і брехали люди, — чутка-утка поки обійде цілий край — десять раз вилиняє, переміниться (Панас Мирний).

ПО́ВЗАТИ (про плазунів, комах тощо — пересуватися в різних напрямках по поверхні всім тілом або на коротких ніжках; про людей, тварин — пересуватися таким чином, припадаючи до поверхні тулубом і перебираючи кінцівками), ЛА́ЗИТИ, ПЛАЗУВА́ТИ, ПЛАСТУВА́ТИ (на животі). Данько, нахилившись у траву, де повзали червоненькі сонечка перед ним, лише посміхався загадково (О. Гончар); Гарик і його товариші повзали непомітно між кущами (М. Трублаїні); Був у нього вуж домашній, що нікого не кусав і свобідно всюди лазив (І. Франко); Часто бувало тішиться Настя, дивлячись на іграшки малої дітвори, що як ті котятка лазять у її ніг (Панас Мирний); — Певно страшний полоз заліз сюди з степів. Я на свої очі бачила, як воно плазувало в бур'яні (І. Нечуй-Левицький); Рухалися (бійці) швидко, пластуючи по землі, скрадаючись поміж недоламаним кукурудзинням (Ю. Бедзик). — Пор. 1. повзти́.

ПОВЗТИ́ (пересуватися поповзом у певному напрямку), ЛІ́ЗТИ, ПЛАЗУВА́ТИ, ПРОПОВЗА́ТИ (ПРОПО́ВЗУВАТИ рідше) (повз когось, щось); КОЛІНКУВА́ТИ розм. (на колінах); РАЧКУВА́ТИ розм. (спираючись на коліна і руки); ПЛАСТУВА́ТИ (на животі). Деколи повзе по куширу гадюка (Є. Гребінка); Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою (М. Коцюбинський); Летіла ворона понад морем; дивиться — лізе рак (О. Стороженко); Я вже міркую, куди б його й собі зникнути, як із темряви шипить: — Плазуйте до мене... Плазую... Натикаюся на хлопця, що теж плазує... (Д. Бузько); Спочатку з труби виліз Гайсин. В руках він тримав золотий медальйон. За ним колінкувала Зося й істерично кричала: — Віддай, віддай! (П. Панч); — Тепер карабкайтесь, рачкуйте! — заволав режисер. Артист чіплявся за рівну землю, повз... (С. Олійник). — Пор. 1. по́взати.

РУ́ХАТИСЯ (постійно змінювати своє положення внаслідок обертання, коливання, пересування тощо), ПЕРЕМІЩА́ТИСЯ, ПЕРЕМІ́ЩУВАТИСЯ, ВОРУШИ́ТИСЯ, ПОРУ́ШУВАТИСЯ, ПЕРЕСУВА́ТИСЯ, ПОВЕРТА́ТИСЯ, ХОДИ́ТИ, РУША́ТИСЯ розм.; ШМИ́ГАТИ розм. (швидко); ПО́ВЗАТИ, ПОВЗТИ́ (припадаючи до поверхні тулубом і перебираючи кінцівками); ПЛА́ВАТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ (плавно); ПЕРЕЛІТА́ТИ (в повітрі); ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ, ГРА́ТИСЯ рідко (в різних напрямках — про риб, комах і т. ін.); КОТИ́ТИСЯ, ПЕРЕКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКОЧУВАТИСЯ (про хвилі, хмари); СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ (про туман, хмари й т. ін.). — Док.: ру́шитися, перемісти́тися, ворухну́тися, пору́шитися, пересу́нутися, поверну́тися, покоти́тися, перекоти́тися, посу́нутися. Рухалась планета, рухалось сонце в небі, рухались води своїми вічними валами, а воно (судно) стояло між хвиль іржаво, тупо, непорушно (О. Гончар); Довго переміщалися, пересувалися, поки зібралися знайомі до знайомих (А. Хижняк); Футболісти швидко переміщувалися по полю (з газети); Народ ворушиться поміж возами, наче комашня (І. Нечуй-Левицький); Дроти чимраз скоріше порушувалися, робота в руках росла, а нитка в'язалася щораз у нові ключки (Н. Кобринська); — Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять? (Марко Вовчок); Дві пари швидко рушалися серед натовпу — то вони танцювали (Б. Грінченко); Всю уяву сірої ворони привертали калюжки, в яких шмигала риб'яча дрібнота (О. Донченко); Варвара повзала по полю від танка до танка, від окопу до окопу, перев'язувала поранених (Л. Первомайський); Тривала програма польоту дала змогу космонавтам залишати крісло й вільно плавати в кабіні (з газети); Велично пливе по ниві комбайн (А. Головко); М'яч блискавично перелітає з кінця в кінець майданчика (В. Собко); В останньому промінні сонця грала дрібненька мушва і, мов сітка, мигтіла перед очима (М. Коцюбинський); А в річечці, глянь, рибка виграє (О. Донченко); В тіні їх (дубів) гущавини гралися мільйони дрібнюсіньких комариків (І. Франко); Хмари котилися одна за одною (Г. Хоткевич); За крок, перед очима, тьмяним оливом перекочувалась вода (В. Козаченко); З півночі суне страшна.. хмара (Ю. Збанацький); З долини, од річки, як гурт сірих волів, сунувся туман (А. Головко).

СПОВЗА́ТИ (повзком, сунучись, спускатися вниз), ПОВЗТИ́, ЗСУВАТИСЯ, ЗСОВУВАТИСЯ, СУНУТИСЯ, З'ЇЖДЖАТИ, ЗЛАЗИТИ, ЗЛІЗАТИ, ЛІЗТИ, ЗІСКО́ВЗУВАТИ (ЗСКО́ВЗУВАТИ), ЗІСКО́ВЗУВАТИСЯ (ЗСКО́ВЗУВАТИСЯ) розм., ЗСЛИЗА́ТИ (швидко). — Док.: сповзти́, зсу́нутися, посу́нутися, з'ї́хати, злі́зти, зісковзну́ти (зсковзну́ти), зісковзнутися (зсковзнутися), зсли́зну́ти, зсли́зти. Погоня не гаяла часу. Сахно бачила, як з урвища, по скелях і камінню, сповзали люди до води (Ю. Смолич); Зсувається на долівку і так, напівлежачи, скулена, злякана, читає листа (Ірина Вільде); Гора така крута, так і сунуться ноги (Панас Мирний); Два рази з'їжджала (Фатьма) коліньми по дереву вниз (Ю. Яновський); Я зсковзнув з золотого крила прудкокрилої птиці (П. Усенко); Дараба вже минула, віддаляється, немов зісковзується по гладкій площі десь у бездонну глибінь (І. Франко); Дівча спритно зслизнуло з гілки і залізло в бузняк (З. Тулуб).

СТЕЛИ́ТИСЯ (про дим, туман тощо — поширюватися по якійсь поверхні або над поверхнею), СЛА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТИЛА́ТИСЯ, ЛЯГА́ТИ, ПОВЗТИ́, РОЗПОВЗА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ. — Док.: постели́тися, посла́тися, розстели́тися, розісла́тися, лягти́, поповзти́, розповзти́ся, розійти́ся, розпливти́ся, спусти́тися. Низько стеляться хмари, ростуть, збиваються в купу (М. Коцюбинський); Пастухи варили куліш у здоровенному казані, і пара, що виходила з нього, ніжно слалася над землею (Григорій Тютюнник); Настав вечір. З-під кожної сосни поповз туман, низько розстелився по землі (Ю. Яновський); Димом розстилалась В полі курява (Т. Шевченко); Туман хвилями лягає По степу німому (М. Старицький); Клубки диму розходилися — розправлялися, слалися довгими поясами (Панас Мирний); Темно-синє небо низько висіло над землею, оповитою дрімотою, від ставка розповзався туман (П. Кочура).

СТЕЛИ́ТИСЯ (рости, простягаючи свої стебла, листя по землі або низько над землею), СЛА́ТИСЯ, ПОВЗТИ́, РОЗПОВЗА́ТИСЯ. — Док.: постели́тися, посла́тися, розповзти́ся. — Нічого кращого за кавун на всьому світі немає! — казав дядько Прокіп.. — А ти простежив — як стеляться батоги огудиння у червні? (Т. Масенко); Серед почорнілого падолисту пробивалася свіжа травиця, то тут, то там слався барвінок, білів ряст (П. Автомонов); По землі, в ровах і ямах повзе ожина (В. Кучер); Бадилля розповзалось скрізь, мов вогняні хробаки (М. Коцюбинський).