повиватися

ПОВИВА́ТИСЯ, а́ється, недок., ПОВИ́ТИСЯ, в’є́ться, док.

1. Охоплювати собою, обвиватися навколо кого-, чого-небудь.

Прикуті близько ми були, Та нас заліза розвели, Що повивалися круг рук (Граб., І, 1959, 401);

Знову люта Гадина впилася В саме серце; кругом його Тричі повилася (Шевч., II, 1963, 273);

// Вплітатися в що-небудь.

Сивина од журби ненастанної В чорній косі повилась (Дн. Чайка, Тв., 1960, 286).

2. Плестися навколо чого-небудь, по чомусь (про рослини).

Повився хміль біля старих воріт (Мал., Щедре літо, 1949, 69);

Всю садибу обступав навколо старий і похилий тин, на який повився хміль і кручені паничі (Донч., Вибр., 1948, 212).

3. тільки 3 ос. Мати вигини, звивисто пролягати, протікати, бути розташованим по звивистій лінії.

Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву (Коцюб., I,1955, 17);

Вуличка.. повилась між оселями до Удая (Десняк, Десну.., 1949, 200);

Підгір’ям повилося довге село Межиріч (Горд., Дівчина.., 1954, 146).

4. Огортатися, затягуватися з усіх боків (димом, туманом і т. ін.); оповиватися.

Місяць хмарою повивсь (Шевч., II, 1953, 28);

Все море в туман повилось (Л. Укр., IV, 1954, 97);

*Образно. Образ її повивався якимись чарами (Вас., І, 1959, 170);

// Покриватися чим-небудь по поверхні.

А надворі була весна, гори і доли повивалися зеленню (Гур., Наша молодість, 1949, 292);

Її лице повилось прозорою червоною фарбою осіннього вишневого листу (Досв., Гюлле, 1961, 131);

*Образно. Лице [діда] стало аж чорне, очі повилися смутком, тугою… (Мирний, І, 1954, 178);

// Охоплюватися, цілком заповнюватися і т. ін. світлом, темрявою, тишею і т. ін.

Від гущавини рослин обитель повивалася вечірньою пітьмою (Ле, Міжгір’я, 1953, 105);

Вербовий гай на тім боці повивсь у темряву, почорнів (Коцюб., І, 1955, 143);

У лісі тінь густішає, схолонула трава, дрімотливою тишею повились дерева (Забіла, У.. світ, 1960, 73).

5. тільки док. Полетіти, кружляючи в повітрі.

Голуби повились у небо;

// Піднятися, переміститися клубами, звиваючись (про дим, туман і т. ін.).

Смердючий дим клубками повився під стелею (Н.-Лев., II, 1956, 122);

Пішла по колу стара газета на цигарки, міцний димок повився над головами матросів (Кучер, Голод, 1961, 125).

6. тільки док. Літати, кружляючи в повітрі якийсь час.

Пташка затріпалася, знялася з тину, упала у ярок, знову знялася, повилась над головами і знову упала в ярок (Мирний, І, 1954, 246).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me