повипускати
ПОВИПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Дати можливість чи дозволити всім або багатьом іти, вийти, поїхати і т. ін. звідкись, кудись.
Кінні конвоїри гнали взяту під арешт Гаркушину наймичку, на яку впала підозра, що це вона повипускала з сарая вночі бранців (Гончар, II, 1959, 349);
— Ой! — кинулася Докія. — Він ще їх [арештованих] повипускає десь (Кучер, Трудна любов, 1960, 72);
// Вигнати куди-небудь худобу, птицю.
Прийшла весна. Повипускали бідолашну тую тварину на зелену зілиночку (Гр., Без хліба, 1958, 139);
// Перестати тримати все або багато чого-небудь.
Та й заведе [баба] якої-небудь такої чудної казки, то діти аж боки рвуть регочуться або пообмирають і пір’я з рук повипускають з переляку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 27).
2. Повернути свободу, звільнивши з ув’язнення, з-під арешту і т. ін. всіх або багатьох.
Деяких людей хутко повипускали й оправдали, хоч нікого і не було винуватого (Вовчок, І, 1955, 248).
3. Виставити, висунути назовні все або багато чого-небудь.
Жарота. Всі розпарені.. Хлопці повипускали сорочки (Вас., III, 1960, 324);
Хлопці з-під шапок повипускали кучері (Головко, II, 1957, 125).
4. Утворити при рості колосся, пуп’янки і т. ін.
Величезні глейкі бруньки на каштанах перетворилися вже на ніжні семилисники й повипускали свічечки майбутніх квітів (Ю. Янов., II, 1954, 88).
Значення в інших словниках
- повипускати — повипуска́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- повипускати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Дати можливість чи дозволити всім або багатьом іти, вийти, поїхати і т. ін. звідкись, кудись. || Вигнати куди-небудь худобу, птицю. || Перестати тримати все чи багато чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повипускати — ПОВИПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що. 1. Дати можливість чи дозволити всім або багатьом іти, вийти, поїхати і т. ін. звідкись, кудись. Словник української мови у 20 томах
- повипускати — Повипуска́ти, -ка́ю, -єш гл. Выпустить (многихъ). Сад-виноград витоптали, райськії пташки повипускали. Чуб. III. 357. Повипускала дівка людей (з неволі). Драг. 384. Словник української мови Грінченка