1. Словник української мови в 11 томах

повінчаний

ПОВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повінча́ти.

— В Броварах Уже повінчана гуляє Його Настуся молода! (Шевч., II, 1963, 200);

— Тепер ти перша пішла на розладдя; а якби ми були повінчані та ти се зробила… (Мирний, III, 1954, 230);

Ось які високі розмови довелося почути нареченій, прекрасній дівчині Насті, вже повінчаній і перевезеній до свого нареченого (Довж., І, 1958, 156);

// пові́нчано, безос. присудк. сл.

Отож у клечальну неділю Їх і повінчано обох (Шевч., II, 1963, 83).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повінчаний — пові́нчаний дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. повінчаний — [поув’інчанией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  3. повінчаний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до повінчати. || повінчано, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. повінчаний — ПОВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до повінча́ти. – В Броварах Уже повінчана гуляє Його Настуся молода! (Т. Шевченко); – Тепер ти перша пішла на розладдя; а якби ми були повінчані та ти се зробила... Словник української мови у 20 томах