повінчаний

ПОВІ́НЧАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до повінча́ти.

– В Броварах Уже повінчана гуляє Його Настуся молода! (Т. Шевченко);

– Тепер ти перша пішла на розладдя; а якби ми були повінчані та ти се зробила... (Панас Мирний);

Ось які високі розмови довелося почути нареченій, прекрасній дівчині Насті, вже повінчаній і перевезеній до свого нареченого (О. Довженко);

Він так був ошелешений своїм неймовірним щастям, даним йому, як незаслужена ласка неба, що й досі не міг оговтатися, .. чи це тільки сниться йому, чи справді він сидить поруч Маргарити Порфирівни, вже повінчаний з нею, як її муж (Б. Антоненко-Давидович);

// пові́нчано, безос. пред.

Отож у клечальну неділю Їх і повінчано обох (Т. Шевченко).