подушити

ПОДУШИ́ТИ¹, душу́, ду́шиш, док., перех.

1. Душачи, умертвити, задушити всіх або багатьох.

А послі Ремових він воїв По одному всіх подушив (Котл., І, 1952, 225);

[Відьма:] Наплодила, наводила [дітей], Та нема де діти: Чи то потопити? Чи то подушити? (Шевч., II, 1963, 308).

2. Фізично знищити всіх або багатьох.

Турн сили вдвоє прикладає І тарани сам направляє, І браму рушити велить. Упала!.. Стуком оглушила, Троян багацько подушила (Котл., І, 1952, 235);

*Образно. — Потім після цих двох [дітей] було четверо, бігунчики вже, та прокинулась хвороба та… За один тиждень усіх… подушила (Тесл., З книги життя, 1949, 73);

// Роздушити все або багато чого-небудь.

Щосекунди ревуть і плачуть сирени, бо без цього можна б подушити або потопити човни (Коцюб., III, 1956, 348);

З несподіванки я навіть подушив кілька яєчок (Сміл., Сашко, 1954, 5).

3. Душити якийсь час.

Кесар трохи посидів на березі, подушив комарів та й посунув до куреня (Збан., Курил. о-ви, 1963, 75);

Марія подушила щоки рукою: щоки трохи почервоніли (Н.-Лев., II, 1956, 106).

ПОДУШИ́ТИ², душу́, ду́шиш, док., перех. Обприскати духами, надушити злегка кого-, що-небудь.