поезія

ПОЕ́ЗІЯ, ї, ж.

1. тільки одн. Словесна художня творчість; мистецтво художнього відображення дійсності в словесних образах.

Поезія, мистецтво для Пушкіна були перш за все засобом служіння народові (Вісник АН, 5, 1949, 32).

2. Твори, написані віршами, ритмізованою мовою; протилежне проза.

В радянській літературі перших років її розвитку взагалі переважає поезія над прозою, а в самій поезії — лірика над епосом (Рад. літ-во, 1, 1958, 121);

// Сукупність віршованих творів якого-небудь народу, епохи, суспільної групи і т. ін.

Ще задовго до виникнення писемності східнослов’янські племена створили велику та різноманітну усну поезію, джерелом якої була праця (Іст. укр. літ., І, 1954, 27);

П. Тичина — краса і гордість нової української поезії (Еллан, II, 1958, 77);

// Художня творчість якого-небудь поета, групи поетів з точки зору її особливостей, характерних ознак.

Поезія Шевченка глибоко емоційна (Мовозн., VII, 1949, 38);

Сповнена нестримної сили, активності, протесту, поезія Лермонтова завжди була близька революційній молоді Росії (Літ. газ., 26.VІІ 1951, 3).

3. Окремий твір, написаний ритмізованою мовою; вірш.

В поезіях і поемах Шевченка втілено невичерпні можливості українського художнього слова (Укр. літ. критика.., 1959, 59);

— Захочу спочити, то спочивок знаходю [знаходжу] собі в тім, що втішаюся.. музикою, або сам пишу поезії (Крим., А. Лаговський, 1905, 174);

Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: — Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Рильський, III, 1961, 316).

4. перен. Що-небудь прекрасне, величне, піднесене, що глибоко впливає на почуття, уяву.

Я ніби чую, як над цими велетнями витає дух Байрона, Гете, Руссо, Вольтера, цих велетнів людського духа, котрі топтали стежки на цих горах своїми ногами, дивились на них, надихались в цих дивних горах духом поезії (Н.-Лев., II, 1956, 399);

Людина не живе без поезії, особливо без поезії праці, якій присвячує усе своє життя (Мист., 3, 1967, 27);

Поезія танцю;

// Взагалі що-небудь таке, що хвилює, діє на уяву.

Вона черпала сили у тій покорі, знаходила в ній терпку насолоду, високу поезію (Коцюб., І, 1955, 331);

Тоню захоплює оця таємничість, оця.. поезія таємничості, в яку вони поринають (Гончар, Тронка,1963, 234).