поема

ПОЕ́МА, и, ж.

1. Жанр віршованого оповідного твору.

Поема — жанр, який розвивається на межі епосу і лірики, навіть драми, синтезуючи, вільно вбираючи в себе всі існуючі засоби й прийоми (Літ. Укр., 27.Х 1967, 3).

2. Великий поетичний оповідний твір.

Поема [«Прометей» А. Малишка] відзначається чистотою мови, прозорою ясністю образів (Укр.. кіномист., III, 1959, 92);

Ввечері Юра сидить над товстезним томом Пушкіна, розгорнутим на поемі «Полтава» (Смолич, II, 1958, 52);

// Великий прозовий твір, що відзначається глибиною змісту і широким охопленням подій.

Не повторюватимемо відоме: як Пушкін дав Гоголю сюжет «Мертвых душ». Він віддав усього-навсього анекдот, а Гоголь зробив з нього поему (Донч., VI, 1957, 619);

*Образно. [Любов:] Любов може бути чудовою поемою, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття (Л. Укр., II, 1951, 25);

*У порівн. Світ Здається викінченим, як поема Митця старого (Рильський, І, 1960, 248).

3. перен. Що-небудь прекрасне, величне, піднесене, що глибоко впливає на почуття, уяву.

Навіть мовчки їхати цієї тихої ночі, ..розмовляти одними очима — це ж ціла поема (Вас., І, 1959, 185);

Село Верба. На обрії — химерна Поема гір (Рильський, II, 1960, 273).

4. Вільної форми музичний твір ліричного або програмного характеру.

Одним із провідних творів композитора [Ревуцького] є кантата-поема «Хустина» (на слова Т. Г. Шевченка) для хору, солістів, фортепіано і оркестру (Веч. Київ, 26.I 1966, 3);

*Образно. Море співало урочистій ночі свою могутню, величну, вічну поему (Л. Укр., III, 1952, 623).