пожежа
ПОЖЕ́ЖА, і, ж. Полум’я, яке охоплює і знищує все, що може горіти, а також саме горіння, знищення чого-небудь вогнем.
Нараз Маруся, ..глянувши у вікно, закричала: — Пожежа десь! Горить! (Хотк., II, 1966, 25);
На тлі ясної пожежі.. [виділявся] танцюючий кінь з вершником (Тют., Вир, 1964, 528);
// Місце, де що-небудь горить або горіло.
Соломія побігла на пожежу, мов несамовита (Н.-Лев., VI, 1966, 415);
*Образно. У нутрі моїм пожежа, — заливати випада! (Крим., Вибр., 1965, 294);
*У порівн. Над горою край неба палав, Мов пожежа далека (Фр., XII, 1953, 486);
— Коли біда підступає пожежею, не треба чвар, панове майстри (Тулуб, Людолови, II, 1957, 88);
// перен. Сильне почуття, що швидко охоплює кого-небудь.
В усьому його єстві стільки палкої образи, злості і темноти, що, здається, одна лиш смерть уже погасить дивовижну пожежу в його пропащій душі! (Довж., І, 1958, 118);
// перен. Бурхливий вияв, розвиток чого-небудь, що широко розпросторюється, охоплює щось.
Ішов 1848 рік.. Скрізь червоніла пожежа вільного духу… (Мирний, II, 1954, 130);
Коли знову підступить пожежа до наших кордонів, наші сини мають бути готовими взяти зброю в руки (Донч., VI, 1957, 587).
◊ Не на поже́жу — немає чого, куди поспішати;
Як (мов, немо́в і т. ін.) із поже́жі [уско́чити (влеті́ти і т. ін.)] — дуже швидко, поспішно (ускочити, влетіти і т. ін.).
Він ускочив у хатину, як із пожежі (Тют., Вир, 1964, 224);
Як (мов, немо́в і т. ін.) на поже́жі [бі́гати (метуши́тися і т. ін.)] — кидатися в усі боки; метатися.
— Здурів! здурів! їй-богу, здурів… — кричала Маланка, бігаючи по хаті, як на пожежі (Коцюб., II, 1955, 21);
Як (мов, немо́в і т. ін.) на поже́жу:
а) дуже швидко, поспішно.
— Голуб жінку б’є! — дзвоне [дзвонить] чутка від хати до хати, і люди біжать немов на пожежу (Мирний, І, 1954, 157);
Початок тропаря він добре знав, що ж до кінця, то був трохи невпевнений, що скаже вірно, тому й поспішав мов на пожежу (Добр., Ол. солдатики, 1961, 24);
б) дуже голосно, сильно.
— Обертався [Мемет] на всі сторони і скликав, як на пожежу: — Усеїн!.. Мустафа-а-а!.. (Коцюб., І, 1955, 398);
— А один у нас вартував біля церкви — почув лемент — та в дзвони. Ударив, як на пожежу (Збан., Єдина, 1959, 134).
Значення в інших словниках
- пожежа — Пожар// червоний півень. Словник синонімів Полюги
- пожежа — поже́жа іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- пожежа — Пожар, о. червоний півень, д. пожога, погориджа, (велика) пожарище. Словник синонімів Караванського
- пожежа — -і, ж. Полум'я, яке охоплює і знищує все, що може горіти, а також саме горіння, знищення чого-небудь вогнем. || Місце, де що-небудь горить або горіло. || перен. Сильне почуття, що швидко охоплює кого-небудь. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пожежа — ПОЖЕ́ЖА, і, ж. 1. Неконтрольований процесс горіння, який супроводиться знищенням матеріальних цінностей цінностей і створює небезпеку для життя людей; пожар. Нараз Маруся, .. глянувши у вікно, закричала: – Пожежа десь! Горить! (Г. Словник української мови у 20 томах
- пожежа — як (мов, ні́би і т. ін.) із поже́жі (з пожа́ру), зі сл. уско́чити, влеті́ти і т. ін. Дуже швидко, зненацька і т. ін. Уже він (Йонька) і коси помантачив, уже й попробував, чи добре косять, уже дві люльки викурив, а в хаті й не думали прокидатися. Фразеологічний словник української мови
- пожежа — ПОЖЕ́ЖА (полум'я, яке охоплює і знищує щось; горіння, знищення вогнем чогось), ПОЖА́Р рідше, ЧЕРВО́НИЙ ПІ́ВЕНЬ розм., ПОЖО́ГА діал. У полум'ї корчився хутір... Стліли в пожежі комори, скирти (О. Словник синонімів української мови
- пожежа — Поже́жа, -жі, -жею; -же́жі, -же́ж Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- пожежа — Пожежа, -жі ж. Пожаръ. Як пчоли сняться, то буде пожежа. Чуб. І. 90. Уже хати братів хуторянців в пожежі палали. Мет. 436. Словник української мови Грінченка