поживати

ПОЖИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., розм. Проводити життя, жити, існувати.

[Виборний:] Помагай-бі, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш? (Котл., II, 1953, 19);

Швець там [у хатині] поживає (Граб., І, 1959, 211);

— Як там поживає ваша дружина, товаришу гвардії майор? — запитав Хома (Гончар, III, 1959, 427).

Жи́ти-пожива́ти; Жи́ти та пожива́ти, фольк. — жити якийсь певний, звичайно тривалий час.

Жив-поживав козак заможний Клим (Гл., Вибр., 1951, 100);

Колгоспи собі росли, розвивалися, багатіли, а колгоспні люди жили собі та поживали (Вишня, День.., 1950, 112).

ПОЖИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПОЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док., перех., розм.

1. Уживати для їжі, пиття; їсти, пити.

Поживай, Хведьку, то хрін, то редьку (більш нічого) (Номис, 1864, № 12003);

[Іван:] Слухайте, дядьку, хочете ви спокійно дожити віку, ..ловити рибку в ставку, поживати варенички?.. (Сам., II, 1958, 149);

// наказ. сп. пожива́й (пожива́йте), пожи́й (пожи́йте). Уживається як запрошення покуштувати що-небудь, поїсти, попити; у знач. «пригощайся», «пригощайтеся» .

— Прошу, частуйтеся! Сестро, кумо! Семене, Гнате! Сідайте, прошу вас, та пожийте, — припрошувала Мотря (Коцюб., І, 1955, 44).

2. Використовувати що-небудь для своїх потреб, витрачати щось на свої потреби; користуватися чим-небудь.

На світі так скупий живе: І сам не пожива — і людям не дає (Бор., Тв., 1957, 169);

А сонечко наче сміється та гонить: — Скоренько! боржій! мерщій! Поспішайся, поживай світа! (Вовчок, VI, 1956, 312);

Чи є що краще, лучче в світі, Як укупі жити, Братам добрим добро певне Пожить, не ділити? (Шевч., І, 1951, 345);

Так промисловець і пожив Антонів та Карпів заробіток (Чорн., Визвол. земля, 1950, 41).

♦ Пожи́ти сме́рті, діал. — умерти.

Нащо вони [Остап і Соломія] стільки терпіли, стільки набідувались на Бессарабії, мало не пожили смерті у плавнях? (Коцюб., І, 1955, 382);

З невидної дзвіниці забамкали нараз дзвони, мов знали, що хтось у селі пожив смерти [смерті] (Фр., IV, 1950, 389).