позагрібати

ПОЗАГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Загребти, зібрати в одне місце, в купу все або багато чого-небудь.

Позагрібати листя в саду.

2. перен., розм. Загарбати, привласнити все або багато чого-небудь.

— А-а, танцюють і зараз вони [пани] поза границями. Хіба мало золота позагрібали? (Головко, І, 1957, 255).

3. Гребучи, закопати, засипати, загорнути чим-небудь усе або багато чогось; протилежне повигрібати.

Ми паркан назад поставили, сліди позагрібали, в своїй кошарі зробили порядок (Фр., IV, 1950, 19).

позагруза́ти, а́ємо, а́єте, док.

1. Застрягнути, зав’язнути в якій-небудь густій, сипкій масі (про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох).

Довго йшли [люди], аж поки побачили татарських коней, що позагрузали в болоті (Гр., Без хліба, 1958, 176);

Стоять натовпами.. сиві діди та бабусі, навіть такі вже древні, що аж дивно — як вони по такому снігу доплентались сюди, що не позагрузали (Головко, II, 1957, 336);

— А що, будемо пити чи ще й похвалятися? Чи поніміли? А чи язики в медові позагрузали? (Загреб., Диво, 1968, 116).

2. розм. Глибоко зануритися, опуститися кудись, ледве видніючись, визирати звідти (про все або багато чого-небудь).

*Образно. Полохкий вогник віддзеркалювався в дідових очах, які глибоко позагрузали на жовтому лиці (Гуц., Скупана.., 1965, 3).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

позагрібати

Значення в інших словниках