позір

ПОЗІ́Р, зору, чол., діал.

1. Погляд.

На Ватю несподівано впав м’який, щирий, кохаючий позір очей (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 178);

Коли її втомлений погляд.. черкнув мій позір, мене покинула втома (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 20).

♦ Давати позір на кого—що і без додатка — назирати, наглядати за ким-, чим-небудь.

Просив [Герман] його давати позір на Готліба, щоби вчився і привикав до порядку (Іван Франко, V, 1951, 287);

— Я йду в село, Сандо, — сказала [мати]. — Давай позір на хату, щоб нічо [нічого] не пропало (Ольга Кобилянська, III, 1956, 485);

Війт з війтихою ходили понадвір’ю і давали позір, аби вояки їх не спалили (Марко Черемшина, Тв., 1960, 142);

Для позору — те саме, що Про [людське (чуже і т. ін.)] око (див. око 1).

Поцілував старий Марусяк сина, благословив і пішов на Косів: купити що для позору.., аби не будити підозрінь (Гнат Хоткевич, II, 1966, 241);

[І] на позір немає — зовсім немає.

І на позір немає кавунів, а сіяв густо (Словник Грінченка);

На перший позір — те саме, що На перший погляд (див. перший).

Перша увійшла доня, а за нею він. Змінився, на перший позір, не дуже (Ольга Кобилянська, I, 1956, 202);

На позір:

а) з першого враження.

До розбудження гордості в його душі причинилося богато [багато] малих і на позір невинних обстоятельств [обставин] (Іван Франко, VIII, 1952, 229);

б) напоказ.

З відчинених дверей на подвір’я падало світло, і ми вчотирьох стояли, наче навмисне, на позір людям, які — хто злякано, а хто здивовано — видивлялись на нас (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 19).

2. Вигляд.

Високі, стрімкі береги тухольської кітловини покриті були темним смерековим лісом, що надавав самій долині позір ще більшого заглиблення і якоїсь пустинної тиші та відрубності від усього світу (Іван Франко, VI, 1951, 22).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

позір

Значення в інших словниках