покотитися
ПОКОТИ́ТИСЯ¹, очу́ся, о́тишся, док.
1. Обертаючись, почати пересуватися в певному напрямі.
З-під воза обірвався гарбуз і покотився рядом з возом з гори, неначе наввипередки (Н.-Лев., III, 1956, 28);
— Що то ти робиш, Івасю? — озвався дід, вертаючись назад.. — Качаюся, — одказав і покотився по траві (Мирний, І, 1954, 181);
Покотився по зеленому полю футбольний м’яч, і замайоріли по полю різноколірні майки … (Вишня, І, 1956, 404);
// з кого-чого, на що. Звалитися.
Без міри пороху підсипає [козак Голота], Татарину гостинця у груди посилає: Ой, ще козак не примірився, А татарин ік лихій матері з коня покотився! (Укр.. думи.., 1955, 6);
Вода потекла на сонного Аврама Кириловича. Той з переляку покотився з стільця (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 30);
// на що, на чому. Упасти в непритомному стані.
Прощай, моя Ма… — і не договорив [Василь], як вона зомліла й покотилась йому на руки (Кв.-Осн., II, 1956, 64);
Гуляє князь, гуляють гості; І покотились на помості… (Шевч., II, 1963, 26).
◊ Поко́титься голова́ чия — комусь відрубають голову; хтось загине.
[Байда:] Нехай моя голова перша покотиться по степу, нехай я перший потону на морі, але таки добуду волі й честі для України! (Н.-Лев., II, 1956, 439);
Цісар почервонів і тупнув ногою: — Даю вам тиждень, аби-сьте дізналися, бо в противнім разі ваші голови покотяться землею (Казки Буковини.., 1968, 31);
Се́рце [так і] покоти́лося (поко́титься); Душа́ [так і] покоти́лася (поко́титься) — уживається для вираження раптового відчуття страху, відчаю.
Як здумає [Олексій], що без нього тут совершилося [скоїлося], так у нього душа так і покотилася (Кв.-Осн., II, 1956, 355);
Серце спинилося, стислося у кульку і покотилося кудись у прірву, у живіт (Смолич, II, 1958, 91);
[Так і (ма́ло не)] покоти́тися [по́котом] зі смі́ху (з ре́готу, від смі́ху, від ре́готу) — голосно, нестримно розсміятися.
— А чого ж ти повернувся з таких далеких країв?— Жінці не понаравилось [сподобалося], — сказав Григорій, від чого весь базар мало не покотився покотом зі сміху (Довж., І, 1958, 77);
— Якби ви побачили, як він кота лаяв! А як він співає!.. — Й вона покотилася з реготу (Л. Янов., І, 1959, 325);
Всі у вітряку покотилися від реготу (Стельмах, I, 1962, 153);
Хоч покоти́ся:
а) нічого немає, зовсім пусто.
Хоч покотись, усюди голо (Номис, 1864, № 10165);
б) гладенько, чисто.
2. розм. Почати рухатися (про засоби пересування).
Повозка покотилася не битим шляхом, а травою (Мирний, IV, 1955, 323);
Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Дмит., Розлука, 1957, 209);
// Піти, побігти куди-небудь (звичайно про когось товстого або невисокого).
Нових гостей примітила господиня хати і покотилася до них такою собі ошатною діжечкою: була кругленька і невеличка (Речм.. Весн. грози, 1961, 121);
Від фігури м’ячами покотились хлопчаки, вигукуючи одно слово: — Їдуть, їдуть! (Стельмах, І, 1962, 389);
// Почати швидко відступати, відходити назад (звичайно про війська).
Несподівано, мов грім серед ясного неба, ударила кіннота червоних, і кавалерія білих.. покотилася назад (Панч, На калин. мості, 1965, 124).
3. Почати рухатися по небосхилу (про небесні світила).
В людських хатах все було позатихає, все посне. Місяць зійде й покотиться геть-геть вгору (Н.-Лев., І, 1956, 64);
Он сонце покотилось, І все зазолотилось — Ставок, лужок, і хата, і верба… (Бичко, Сійся.., 1959, 129);
// Швидко полетіти, упасти (про метеорити).
Ось одна зірка зірвалася і покотилась так низько над Ларьком, що він аж прищулився, щоб по щоці не вчепила (Вас., І, 1959, 107).
4. Почати пересуватися, переміщатися під дією течії, вітру і т. ін.
Покотилась буйна хвиля На жовтий пісочок (Пісні та романси.., II, 1956, 33);
Чорними ярами покотився білий туман (Коцюб., I, 1955, 96);
Вогонь пригас, над жаром підійнявся і клубком покотився.. димок (Скл., Святослав, 1959, 31);
// Почати поширюватися в просторі (про звуки, запахи і т. ін.).
І сонце веселіше засяло, і пахощі з садків покотились хвилями (Коцюб., І, 1955, 21);
Лунко покотилось міжгір’ями гучне іржання розсідланих коней (Гончар, Новели, 1949, 45);
// перен., розм. Почати поширюватися, ставати відомим багатьом (про чутки, вісті і т. ін.).
— Гей-гей, до гурту — наших б’ють! — Покотився по селу бентежний згук (Вас., I, 1959, 237);
І на диво, ці слова чоловіка весело покотилися по селу (Стельмах, I, 1962, 604).
5. розм. Почати струмувати, потекти.
Скоро оце скресла крига, потанув сніг, із стріх закрапало, а з гір струмочки покотилися (Вовчок, І, 1955, 182);
Дощові води з гривами брудної піни покотилися ярами і вибалками до річки (Грим., Незакінч. роман, 1962, 282);
У мене аж слина покотилася від згадки про м’ясо та про пиріжки (Багмут, Опов., 1959, 5).
ПОКОТИ́ТИСЯ², о́титься, док. Народити малят (про овець та деяких інших тварин).
Значення в інших словниках
- покотитися — покоти́тися 1 дієслово доконаного виду почати рухатися покоти́тися 2 дієслово доконаного виду народити малят — про деяких тварин Орфографічний словник української мови
- покотитися — [покотитиес'а] -коучус'а, -отиес':а, -отиец':а, -от'ац':а; нак. -отис'а, -коут'іц':а Орфоепічний словник української мови
- покотитися — I -очуся, -отишся, док. 1》 Обертаючись, почати пересуватися в певному напрямі. || з кого – чого, на що. Звалитися. || на що, на чому. Упасти в непритомному стані. Покотитися зі сміху. Хоч покотися — а) нічого немає, зовсім пусто; б) гладенько, чисто. Великий тлумачний словник сучасної мови
- покотитися — ПОКОТИ́ТИСЯ¹, очу́ся, о́тишся, док. 1. Обертаючись, почати пересуватися в певному напрямі. З-під воза обірвався гарбуз і покотився рядом з возом з гори, неначе наввипередки (І. Нечуй-Левицький); – Що то ти робиш, Івасю? – озвався дід, вертаючись назад .. Словник української мови у 20 томах
- покотитися — (аж) сли́на (з ро́та (по губа́х)) ко́титься (тече́, набіга́є і т. ін.) / покоти́лася (потекла́, набі́гла і т. ін.) кому, у кого і без додатка. Фразеологічний словник української мови
- покотитися — I. КОТИ́ТИСЯ (рухатися, обертаючись), ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, КОТИ́ТИ розм.; СКО́ЧУВАТИСЯ (униз). — Док.: покоти́тися, прокоти́ти, прокоти́тися, покоти́ти, скоти́тися. Словник синонімів української мови
- покотитися — Покоти́тися, -чу́ся, -тишся гл. 1) Покатиться, скатиться. Клубочок покотився. Рудч. Ск. II. 155. З гори покотились (відра) та й сами побились. Мет. 5. Як брат пива та й напився, по конику покотився. Чуб. Покотяться дрібні сльози з твого білого лиця. Чуб. Словник української мови Грінченка