1. Фразеологічний словник української мови

покотитися

(аж) сли́на (з ро́та (по губа́х)) ко́титься (тече́, набіга́є і т. ін.) / покоти́лася (потекла́, набі́гла і т. ін.) кому, у кого і без додатка. 1. Кому-небудь дуже хочеться з’їсти, випити щось або хто-небудь передчуває насолоду від чогось смачного, апетитного. — Якби можна… підстрелити, знаєте, зайця та спекти до бурячків у сметані.— Тьфу! Мовчіть-бо, бо слина котиться (М. Коцюбинський); (Пузир:) Зараз будемо обідать. Тільки вибачайте — у мене фрикасе нема, а по-хазяйськи: солонина до хріну, борщ .. (Золотницький:) Чудово! Аж слина котиться! (І. Карпенко-Карий); Оповідав Іван про все те так смачно, що аж слина текла по губах (Ю. Збанацький). (аж) сли́нка ко́титься (тече́). Салат, редька густо зеленіють біля тину — в Гриця аж слинка тече: це б він тут поласував (Ю. Збанацький). 2. Хто-небудь дуже хоче придбати щось, заволодіти чимсь принадним. Цариця, цар, дочка Лавина Зглядалися проміж себе, Із рота покотилась слина, До себе всякий і гребе Які достались Їм подарки, Насилу обійшлось без сварки (І. Котляревський). сли́нка коти́лася. Жалібніше про ясир треба писати. Щоб панові канцлеру слинка котилася від згадки про турчинок і невільників (Іван Ле).

голова́ злеті́ла (впа́ла, покоти́лася і т. ін.) (з плече́й (з плеч, з пліч)). Хто-небудь загинув. О, сором мовчки гинути й страждати, Як маєш у руках хоч заржавілий меч. Ні, краще ворогу на одсіч дати, Та так, щоб голова злетіла з плеч (Леся Українка); — Мені там (на війні) теж не мед питиметься… Може, й голова злетить (Григорій Тютюнник).

голова́ лягла́ (полягла́, покоти́лася і т. ін.) чия і без додатка. Хто-небудь загинув. Де полягла козацька голова думлива, Виріс там будяк колючий та глуха кропива (Леся Українка); Невже Трясило гине?.. Шаблюка блиснула в Марини, і покотилась голова (В. Сосюра).

коти́тися / покоти́тися уни́з. Втрачати авторитет, визнання і т. ін. — Мене прорвало, що якийсь Вовчик робить нову погоду на всю “Розсипну”, а я покотився униз (М. Рудь).

ко́тяться / покоти́лися дрібні́ (рясні́, пеку́чі і т. ін.) сльо́зи (гра́дом) у кого і без додатка. Хтось невтішно, не зупиняючись, плаче. Рясні сльози градом котяться по дівочих щоках (О. Гончар).

ма́ло (ледь, ле́две і т. ін.) не ло́пнути (не покоти́тися (по́котом), не па́дати і т. ін.) від (зі) смі́ху (від ре́готу). Дуже сміятися; реготати. Весь базар мало не покотився покотом зі сміху (О. Довженко); — І сам мало не падаю від реготу (П. Колесник). ма́ло не поло́пати зо смі́ху (про всіх або багатьох). З дядька Дем’яна в танці злетіла спідниця — мало не полопали зо сміху (Є. Кравченко).

хоч покоти́ся. Дуже чисто, начисто. “Ви вже, татусю, своє одробили, годі вам поратись”. Та й попорає (Василь), і повичищає всюди, двір вичистить, вимете, хоч покотись (Ганна Барвінок).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покотитися — покоти́тися 1 дієслово доконаного виду почати рухатися покоти́тися 2 дієслово доконаного виду народити малят — про деяких тварин Орфографічний словник української мови
  2. покотитися — [покотитиес'а] -коучус'а, -отиес':а, -отиец':а, -от'ац':а; нак. -отис'а, -коут'іц':а Орфоепічний словник української мови
  3. покотитися — I -очуся, -отишся, док. 1》 Обертаючись, почати пересуватися в певному напрямі. || з кого – чого, на що. Звалитися. || на що, на чому. Упасти в непритомному стані. Покотитися зі сміху. Хоч покотися — а) нічого немає, зовсім пусто; б) гладенько, чисто. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. покотитися — ПОКОТИ́ТИСЯ¹, очу́ся, о́тишся, док. 1. Обертаючись, почати пересуватися в певному напрямі. З-під воза обірвався гарбуз і покотився рядом з возом з гори, неначе наввипередки (І. Нечуй-Левицький); – Що то ти робиш, Івасю? – озвався дід, вертаючись назад .. Словник української мови у 20 томах
  5. покотитися — I. КОТИ́ТИСЯ (рухатися, обертаючись), ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, КОТИ́ТИ розм.; СКО́ЧУВАТИСЯ (униз). — Док.: покоти́тися, прокоти́ти, прокоти́тися, покоти́ти, скоти́тися. Словник синонімів української мови
  6. покотитися — ПОКОТИ́ТИСЯ¹, очу́ся, о́тишся, док. 1. Обертаючись, почати пересуватися в певному напрямі. З-під воза обірвався гарбуз і покотився рядом з возом з гори, неначе наввипередки (Н.-Лев., III, 1956, 28); — Що то ти робиш, Івасю?... Словник української мови в 11 томах
  7. покотитися — Покоти́тися, -чу́ся, -тишся гл. 1) Покатиться, скатиться. Клубочок покотився. Рудч. Ск. II. 155. З гори покотились (відра) та й сами побились. Мет. 5. Як брат пива та й напився, по конику покотився. Чуб. Покотяться дрібні сльози з твого білого лиця. Чуб. Словник української мови Грінченка