полковий
ПОЛКОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до полк 1, 2, 4.
Полковий писар щось до нас добирається і так і підгляда, щоб мокрим рядном на нас напасти (Кв.-Осн., II, 1956, 160);
Знову — вже вдруге сьогодні — йому [Кобзареві] згадався полковий агітатор (Жур., Дорога.., 1948, 201);
Вперше Миргород згадується в літописах, датованих XV століттям, як сотенне, а пізніше як полкове місто (Визначні місця Укр., 1958, 464);
// Належний полкові.
— Я саме переправляю через річку поранених і полкове майно, а ввечері і я рушатиму слідом (Ю. Янов., II, 1958, 221);
— Для послів звелів запрягати угорських коней з полкової стайні (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 72);
// у знач. ім. полкови́й, во́го, ч., заст. Офіцер полку.
Одного разу дожидали в нас полкових з міста (Вовчок, І, 1955, 109).
Значення в інших словниках
- полковий — -а, -е. Прикм. до полк 1), 2), 4). Полкова Рада іст. — на Лівобережній Україні в 17-18 ст. – орган полкового самоврядування в козацькому війську. Полковий суд іст. — на Україні в 17-18 ст. Великий тлумачний словник сучасної мови
- полковий — полкови́й прикметник Орфографічний словник української мови
- полковий — ПОЛКОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до полк 1, 2, 4. Полковий писар щось до нас добирається і так і підгляда, щоб мокрим рядном на нас напасти (Г. Квітка-Основ'яненко); Знову – вже вдруге сьогодні – йому [Кобзареві] згадався полковий агітатор (С. Словник української мови у 20 томах
- полковий — Полкови́й, -ва́, -ве́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- полковий — Полкови́й, -а́, -е́ Полковой. Третя сотня під полковою корогвою. Лукаш. 45. Словник української мови Грінченка