1. Словник української мови в 11 томах

половчин

ПОЛОВЧИ́Н, ПОЛОВЧА́Н, а, ч. Те саме, що половча́нин.

Жив собі той половчин без страху і не віз викупу тому простодушному чоловікові (Фр., IV, 1950, 147);

Половчин схопився на ноги і, знову вклонившись, підбіг до Мстислава (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 361);

// у знач. збірн.

Широкий Дніпре,.. Пробив єси високі скали, Текучи в землю половчана (Шевч., II, 1963, 388);

Невже на полі половчана Поникли стяги й сурмачі Дружини Ігоря? (Мал., Битва, 1943, 170).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. половчин — половчан, -а, ч. Те саме, що половчанин. || у знач. збірн. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. половчин — половчи́н іменник чоловічого роду, істота половець іст. Орфографічний словник української мови
  3. половчин — ПОЛОВЧИ́Н, ПОЛОВЧА́Н, а, ч. Те саме, що половча́нин. Жив собі той половчин без страху і не віз викупу тому простодушному чоловікові (І. Франко); Половчин схопився на ноги і, знову вклонившись, підбіг до Мстислава (А. Хижняк); // у знач. збірн. Словник української мови у 20 томах
  4. половчин — Половчи́н, -на; мн. по́ловці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)