поліцейський

ПОЛІЦЕ́ЙСЬКИЙ, а, е, дорев.

1. Стос. до поліції (у 1 знач.).

Замість украденого, українському народові привезли з гітлерівської Німеччини одну книжку — поліцейський кодекс, один витвір фашистського мистецтва.., щоб отруїти і опоганити душу народу (Довж., III, 1960, 50);

// Який працює в поліції (у 1 знач.).

Не міг же він, батько і поліцейський чиновник, якого боялися навіть дорослі, скорятись та каятись перед якимсь шмаркачем (Коцюб., II, 1955, 381);

// у знач. ім. поліце́йський, кого, ч. Те саме, що поліца́й.

— Розходьтеся! Розходьтеся! — десь не взялися поліцейські і почали розпихати людей (Мирний, III, 1954, 287);

Якийсь чоловік випнувся трохи з юрби, і тут його, на царських очах, взяли в нагаї кінні поліцейські (Стельмах, І, 1962, 406).

Поліце́йський нагля́да́ч — у дореволюційній Росії — не класний чиновник міської і розшукної поліції.

Поліцейський наглядач за справу благонадійності здере двадцять карбованців (Стельмах, І, 1962, 194);

Поліце́йський уча́сток — у дореволюційній Росії — відділення міської поліції.

Нова Державна дума — це все той самий російський поліцейський участок у розширеному вигляді (Ленін, 11, 1970, 172).

2. Який спирається на владу поліції (у 1 знач.), який характеризується грубим насильством і сваволею.

— Не тілько бабські таємниці мені відомі, а часом і про поліцейські заходи догадуємося (Мирний, IV, 1955, 366);

Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін. То чорна сотня почала погром, щоб спровокувати поліцейські репресії (Смолич, II, 1958, 31).

3. Прикм. до полі́ція 2.

Біля крайніх хат їх зупинив поліцейський пікет, перевірив перепустку (Тют., Вир, 1964, 526).