1. Словник української мови в 11 томах

помутнілий

ПОМУТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до помутні́ти.

Тихо гойдався помутнілий від диму Хасан (Десняк, Опов., 1951, 36);

Мати вставилася на сина враз помутнілими очима (Панч, В дорозі, 1959, 51);

// У знач. прикм.

Досяг той промінь [сонця] і Проценкової хати, прокрався через помутнілу шибку й застрибав на клунках (Мирний, IV, 1955, 223);

Сашко.. дивився на пінясті потоки, що з шумом виривалися з крутих ярів і котилися в розбуркану, помутнілу Вужачу (Юхвід, Оля, 1959, 52);

Помутнілими очима, що нагадують тепер батькові, дивиться він.. поза садок (Коцюб., І, 1955, 218);

Помутнілим поглядом уп’явся він у той зловісний лист з гербом (Кач., II, 1958, 439).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. помутнілий — помутні́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. помутнілий — [помут(')н’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
  3. помутнілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до помутніти. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. помутнілий — ПОМУТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до помутні́ти. Тихо гойдався помутнілий від диму Хасан (О. Десняк); Мати вставилася на сина враз помутнілими очима (П. Панч); // у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах