1. Словник української мови у 20 томах

помутнілий

ПОМУТНІ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до помутні́ти.

Тихо гойдався помутнілий від диму Хасан (О. Десняк);

Мати вставилася на сина враз помутнілими очима (П. Панч);

// у знач. прикм.

Досяг той промінь [сонця] і Проценкової хати, прокрався через помутнілу шибку й застрибав на клунках (Панас Мирний);

Сашко .. дивився на пінясті потоки, що з шумом виривалися з крутих ярів і котилися в розбуркану, помутнілу Вужачу (Л. Юхвід);

Помутнілими очима, що нагадують тепер батькові, дивиться він .. поза садок (М. Коцюбинський);

Помутнілим поглядом уп'явся він у той зловісний лист з гербом (Я. Качура).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. помутнілий — помутні́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. помутнілий — [помут(')н’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
  3. помутнілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до помутніти. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. помутнілий — ПОМУТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до помутні́ти. Тихо гойдався помутнілий від диму Хасан (Десняк, Опов., 1951, 36); Мати вставилася на сина враз помутнілими очима (Панч, В дорозі, 1959, 51); // У знач. прикм. Словник української мови в 11 томах