помічати
ПОМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., перех. і без додатка,
1. Сприймати зором; бачити.
Іде [Ларько] серединою шляху й помічає, що хтось став серед дороги (Вас., І, 1959, 105);
Проходячи коридорами готелю, ми помічаємо на дверях Сева записку: «Повіз Богдана до лікарні. Повернуся пізно» (Ю. Янов., II, 1958, 56);
Помітив [Грицуньо], що в однім місці надгризли пси трохи плота сподом (Март., Тв., 1954, 146);
Ясногорська йшла, нахиливши голову, і не одразу помітила Черниша (Гончар, III, 1959, 400).
2. Сприймати слухом; чути.
Ловив [Чубинський] грудьми холодне повітря і не помічав навіть грізного клекоту вулиці (Коцюб., II, 1955, 173);
Я помічаю, як затихають прядки, і сестри мої, схилившись на гребені, застигли (Цюпа, Три явори, 1958, 14).
3. Відчувати що-небудь.
Надвечір Дмитрик помічає, що йому чогось мулько на серці (Коцюб., І, 1955, 134);
Вони не помічали плину часу, наче не вперше побачилися, а були старими друзями (Тулуб, В степу.., 1964, 127);
Важким та гірким ярмом стало їй її життя. Вона не знала, як з його [нього] викрутитись, до того сама помітила, що з нею діється щось-то неабияке (Мирний, IV, 1955, 37);
В його словах відчувалася поблажливість люблячого чоловіка до слабостей і примх своєї жінки. Дорош помітив цей тон (Тют., Вир, 1964, 108).
4. Виявляти що-небудь, встановлювати якийсь факт.
Я помітила, що ти, перейшовши на другий курс, почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше (Л. Укр., V, 1956, 18);
Осторонь праці,.. без участі в цій праці.. не може бути правдивого показу цієї [радянської] дійсності в її найістотніших рисах. А помічати й показувати ці риси — перший обов’язок чесного письменника (Рильський, IX, 1962, 184);
[Енн:] Пробачте мені, але я помічаю великі прогалини у вашому вихованні (Собко, П’єси, 1958, 83);
Слід підкреслити ту різницю, яку мені вдалося помітити між відозвою й віршем (Еллан, II, 1958, 91).
5. Звертати увагу на кого-, що-небудь; примічати.
Вона й не помічала, що на вулицях темно і нікого нема (Ів., Вел. очі, 1956, 58);
Жінка з хлопчиком ідуть лісовою просікою.. Не помітили, як збилися з дороги (Руд., Остання шабля, 1959, 228).
6. Ставити знаки, робити якісь помітки на чому-небудь.
Синім олівцем товариш Шевчук помічає собі на своїй карті новобудови (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 317).
Значення в інших словниках
- помічати — поміча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- помічати — |за|примічати, постерігати, зауважувати, звертати увагу, закмічувати, накидати оком, брати в примітку, мотати на вус, д. укмічати; (вухом) чути, (оком) бачити; (з нст. що) відчувати; (гріхи) виявляти; дк. ПОМІТИТИ, р. назорити. Словник синонімів Караванського
- помічати — -аю, -аєш, недок., помітити, -ічу, -ітиш, док., перех. і без додатка. 1》 Сприймати зором; бачити. 2》 Сприймати слухом; чути. 3》 Відчувати що-небудь. 4》 Виявляти що-небудь, встановлювати якийсь факт. 5》 Звертати увагу на кого-, що-небудь; примічати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- помічати — 1. бачити, побачити, вбачати, вбачити, добачати, добачити, подобачати, зобачати, зобачити, позобачати, убачати, убачити, повбачати, додивлюватися, додивитися, пододивлюватися, зодивляти, зодивити, позодивляти, придивлюватися, придивитися... Словник чужослів Павло Штепа
- помічати — ПОМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., кого, що і без прям. дод. 1. Сприймати зором; бачити. Іде [Ларько] серединою шляху й помічає, що хтось став серед дороги (С. Словник української мови у 20 томах
- помічати — ВИЯВЛЯ́ТИ (бачити в комусь, чомусь що-небудь, раніше не помічене), ПОМІЧА́ТИ, УСТАНО́ВЛЮВАТИ (ВСТАНО́ВЛЮВАТИ), ЗНАХО́ДИТИ, ВІДКРИВА́ТИ, ПІДМІЧА́ТИ, НАЗНАВА́ТИ розм. — Док. Словник синонімів української мови
- помічати — Помічати, -чаю, -єш сов. в. помітити, -чу, -тиш, гл. Замѣчать, замѣтить. Я помічати стала, що Парася сама собі думає та думає. МВ. ІІ. 20. Словник української мови Грінченка