помічати

ПОМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., кого, що і без прям. дод.

1. Сприймати зором; бачити.

Іде [Ларько] серединою шляху й помічає, що хтось став серед дороги (С. Васильченко);

Проходячи коридорами готелю, ми помічаємо на дверях Сева записку: “Повіз Богдана до лікарні. Повернуся пізно” (Ю. Яновський);

Помітив [Грицуньо], що в однім місці надгризли пси трохи плота сподом (Л. Мартович);

Ясногорська йшла, нахиливши голову, і не одразу помітила Черниша (О. Гончар).

2. Сприймати слухом; чути.

Ловив [Чубинський] грудьми холодне повітря і не помічав навіть грізного клекоту вулиці (М. Коцюбинський);

Я помічаю, як затихають прядки, і сестри мої, схилившись на гребені, застигли (І. Цюпа).

3. Відчувати що-небудь.

Надвечір Дмитрик помічає, що йому чогось мулько на серці (М. Коцюбинський);

Вони не помічали плину часу, наче не вперше побачилися, а були старими друзями (З. Тулуб);

Важким та гірким ярмом стало їй її життя. Вона не знала, як з його [нього] викрутитись, до того сама помітила, що з нею діється щось-то неабияке (Панас Мирний);

В його [Оксена] словах відчувалася поблажливість люблячого чоловіка до слабостей і примх своєї жінки. Дорош помітив цей тон (Григорій Тютюнник).

4. Виявляти що-небудь, встановлювати якийсь факт.

Я помітила, що ти, перейшовши на другий курс, почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше (Леся Українка);

[Енн:] Пробачте мені, але я помічаю великі прогалини у вашому вихованні (В. Собко);

Слід підкреслити ту різницю, яку мені вдалося помітити між відозвою й віршем (В. Еллан-Блакитний).

5. Звертати увагу на кого-, що-небудь; примічати.

Вона й не помічала, що на вулицях темно і нікого нема (О. Іваненко);

Жінка з хлопчиком ідуть лісовою просікою .. Не помітили, як збилися з дороги (М. Руденко).

6. Ставити знаки, робити якісь помітки на чому-небудь.

Синім олівцем товариш Шевчук помічає собі на своїй карті новобудови (Ю. Смолич).