1. Словник української мови в 11 томах

понабріхувати

ПОНАБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, док., розм. Набрехати що-небудь (про багатьох); набрехати багато чогось.

Чого тільки вона на мене не понабріхувала! (Н.-Лев., II, 1956, 17);

— Бігме, паноченьку, не казала я таке. То вам понабріхували (Март., Тв., 1954, 41).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. понабріхувати — понабрі́хувати дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. понабріхувати — -ую, -уєш, док., розм. Набрехати що-небудь (про багатьох); набрехати багато чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. понабріхувати — ПОНАБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, док., розм. Набрехати що-небудь (про багатьох); набрехати багато чогось. – Бігме, паноченьку, не казала я таке. То вам понабріхували (Л. Мартович); Чого тільки вона [Параска] на мене не понабріхувала! (І. Нечуй-Левицький). Словник української мови у 20 томах
  4. понабріхувати — Понабрі́хувати, -хую, -хуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. понабріхувати — Понабріхувати, -хую, -єш гл. Налгать (во множествѣ). Що вона на мене понабріхувала! Я сяка й така, і носата, і зубата, і горлата, і задріпана, і лиса, ще й до того відьма. Левиц. ПЙО. І. 375. Словник української мови Грінченка