попасати

ПОПАСА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОПА́СУВАТИ, ую, уєш, розм.

1. перех. і без додатка. Те саме, що па́сти.

Подорож у ті часи відбувалась возом, треба було їхати цілу довгу днину, попасати (Коб., III, 1956, 555);

До вечора чекали [козаки] в .. переліску, попасуючи розсідланих коней (Ле, Побратими, 1954, 41);

Корови стояли у стійлах під очеретяним дахом, їх попасали в полі (Кучер, Трудна любов, 1960, 89);

Коли треба, попасав нашу сиву таранкувату від старості кобилу; через неї не раз мене брала на глузи пастушня (Стельмах, Гуси-лебеді… 1964, 30).

◊ Очи́ма попаса́ти — час від часу, іноді дивитися на кого-, що-небудь, спостерігати за кимсь, чимсь.

Я часто вже крізь тин очима попасав, Який чудовий плід там .. скрізь понависав (Фр., XIII, 1954, 377).

2. неперех. Те саме, що па́стися.

— Ти ж траву толочиш, а не попасаєш, — не співав, а сердитим джмелем гудів Андрій (Вол., Дні.., 1958, 84);

// перен., на чому. Мати дарову користь з чого-небудь; наживатися.

[Бовт:] Скинемо, скинемо, кумо начальничко! Годі йому попасати на громадськім хлібу! (Фр., IX, 1952, 393);

// перен., розм. Перебуваючи де-небудь, нічого не робити, гайнувати час.

[Олексій:] То це ми отут, у цій халупі, цілі сутки попасатимем? [Микита:] Менш не можна (Кроп., V, 1959, 507);

— Менший і досі в нижчих класах, бо все попасає в класах; вигнався аж до неба, а дурний, як треба, — не хоче вчитись! (Н.-Лев., І, 1956, 127).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me