попливти

ПОПЛИВТИ́ і ПОПЛИСТИ́, иву́, иве́ш; мин. ч. попли́в, попливла́ і поплила́, попливло́ і поплило́; наказ. сп. попливи́; і рідко ПОПЛИ́НУТИ, ну, неш; наказ. сп. попли́нь; док.

1. Почати рухатися по поверхні води, почати пливти.

Лебедиця попливла по озері за тихим вітром, піднявши крила (Н.-Лев., III, 1956, 291);

Механічно сповз [хазяїн] із сідла й поплив біля морди Сірого, тримаючись за гриву й допомагаючи рукою плисти (Ю. Янов., І, 1958, 141);

Поплив пароплав угору Дніпром (Головко, II, 1957, 219);

Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхо́м поплисти! (Л. Укр., І, 1951, 64).

2. Почати рухатися разом з водою, за течією.

Поплинь, віночку, по чистій воді, Приплинь під хату, де жиє милий (Пісні та романси.., II, 1956, 184);

Тут.. байдак заворушився І сам, одчаливши, поплив (Котл., І, 1952, 264);

Зачастили раптом зливи, — Попливло з луки сінце… (Воскр., Поезії, 1951, 49).

◊ Був (була́, було́, були́), та попли́в (попливла́, попливло́, попливли́, поплила́, поплило́, поплили́)— те саме, що Був (була́, було́, були́), та загу́в (загула́, загуло́, загули́) ( див. бу́ти).

— Та в тебе і кишені чортма. — Еге! була, та попливла… у штанях зосталась (Морд., І, 1958, 136);

Та й хвацька ж то колись була Козацька мати [Січ]!.. Еге! була, та поплила (Г.-Арт., Байки.., 1958, 189);

Попливти́ (поплисти́) за течіє́ю (по течії́) — це виявляючи опору зовнішнім силам, втратити волю, самостійність.

[Олеся:] Я закохана в свою думку, і якщо і ця думка не спевниться, тоді опущу руки і попливу по течії, куди вода, туди і я (Кроп., II, 1958, 334);

Сидір Сидорович тим часом уже.. зав’язав сумнівні знайомства, заплутався, пустився зовсім берега і поплив за течією.. Котився далі, поволеньки розширюючи ті зв’язки,.. втягуючись у великі за розмахом афери (Коз., Листи.., 1967, 261).

3. Почати литися потоком, струмками (про рідину); потекти.

Поплили перед ним ріки глибокі та бистрі, що кручі рвуть, сяють, як діамант (Вовчок, І, 1955, 329);

Зрадливі сльози попливли по запалених вітром та морозом щоках (Збан., Єдина, 1959, 90);

Асуар здригнувся. Пальці рук судорожно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти, ціле тіло витягнулось, і по ньому струмками поплив рясний піт (Ірчан, II, 1958, 104);

*Образно. Тихо поплив блакитними річками льон (Коцюб., II, 1955, 227);

// із сл. кров. Почати здійснювати безперервний круговий рух.

Кров швидше в жилах поплила у нього, в очах зажеврів огоньок нараз, і віддих тож рівніший став (Фр., XIII, 1954, 56);

// перен., розм. Почати безперервно переміщатися по трубах, проводах і т. ін. (про газ, струм і т. ін.).

А Росія тими днями Вже світилася вогнями, І в доми нове тепло Від вугілля попливло… (Уп., Про Донбас, 1950, 10);

Пролине небагато років, І в твоїх [Херсона] жилах попливуть Електрострумені високі (Криж., Срібне весілля, 1957, 77);

// перен. Почати переміщатися суцільною масою (про предмети).

І ось врочистий день настав: знов заступили зміну. Ввімкнути струм — і попливе нова вугілля міра… (Дор., Три богатирі, 1959, 49);

Гострі зуби жатки увійшли в озимину, і перші стебла попливли до барабана (Хлібороб Укр., 4, 1967, 22);

// перен. Почати рухатися рівномірно в одному напрямку у великій кількості (про людей).

Всі, не дослухавши розмови, не договоривши слів, попливли до гурту (Вас., І, 1959, 317);

Галасливий натовп спортсменів і глядачів поплив до гардеробів (Собко, Стадіон, 1954, 313);

// перен. Почати зсовуватися вниз по чому-небудь (про гладеньку тканину).

Юля зняла капелюшок, кинула його на траву і швидко розплутала поясочок; халат м’яко поплив по її руках, і, тихесенько згорнувшись, ліг біля ніг (Тют., Вир, 1964, 238);

// перен. Почати одноманітно здійснюватися, минати (про життя, події, час і т. ін.).

Знов життя його попливло повільно й одноманітно (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 366);

Попливли дні за днями. Скучні, одноманітні (Хотк., II, 1966, 168);

// перен. Почати безперервно змінювати одне одного (про думки, мрії, спогади і т. ін.).

Одкинула [Тася] голову, дивиться на небо, на губах осмішка, в очах попливли мрії, як золоті хмарки (Вас., II, 1959, 555);

Склепить Давид очі, а не спить. Думає — як вона схожа [на Зіньку], як отак боком, у профіль… І попливуть спогади (Головко, II, 1957, 187);

І знову тяжкі думки від дрібної комахи попливли до невідомих столичних людей, які своїм папірцем мають вирішити долю дітей землі (Стельмах, І, 1962, 387).

Попливти́ пла́вом — піти в одному напрямі у великій кількості.

Пізньої осені та з першими сніговіями з Харкова на Полтавщину плавом попливли голодуючі (Гончар, IV, 1960, 71);

Лякливі нудні гості облишили мене. Зате попливли плавом — подивитися на ручного змія — цікаві природолюби (Наука.., 5, 1966, 26).

◊ Попливти́ із рук чиїх — почати швидко витрачатися, проживатися (про кошти, маєтки і т. ін.).

Він і достатками давніше володів, Та за бенкетами, за вловами поплив Із щедрих рук його маєток, як солома (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 51);

Попливти́ у кише́ню (у ру́ки) кому, чию — почати легко, без труднощів діставатися, надходити (про майно, гроші).

Він тепер заживе так, як ніколи ще не жив.. Вибудує завод і гроші самі попливуть у його кишеню (Мирний, І, 1954, 227);

— Здається,.. і наші коні та воли попливуть панам у кишені (Стельмах, Хліб.., 1959, 397).

4. перен. Почати повільно, плавпо переміщатися в просторі (про окремі живі істоти, предмети).

Рушили [люди] далі. Тепер дві корогви, з’єднавшись, попливли разом (Коцюб., II, 1955, 76);

Я ж бачила, як хмарка та вродилась: вона повстала з гучного потоку туманом білим, парою без барви, і тихо попливла понад водою (Л. Укр., І, 1951, 196);

Глянула наша Одарка Степанівна. Голову отак підвела і попід самісінькою аркою павою попливла-попливла (Жур., Дорога.., 1948, 48);

Птах, плавно змахнувши крилами, спокійно поплив стороною над степом (Гончар, Таврія, 1952, 31);

// Почати плавно пересуватися в танці.

Тут якраз заграв оркестр, і зашумів, завирував зал, попливли в мрійному вальсі юнаки й дівчата (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 33);

// Почати переміщатися відносно горизонту (про небесні світила).

Зійдемо на гору, Спочинемо, а тим часом Твої сестри-зорі, Безвічнії, попід небом Попливуть, засяють (Шевч., II, 1963, 422);

Степ посивів від паморозі, але тільки-но відірвалося сонце від краю землі і попливло все вище й вище, сивина одразу зникла (Тулуб, В степу.., 1964, 39);

// Почати плавно переміщатися перед очима того, хто рухається на транспорті (про нерухомі предмети).

Зарипіли вагони, спершу повільно, а потім все швидше і швидше поплив перед очима засніжений перон (Дім., Ідол, 1961, 102);

Хати й тополі попливли, Лукія і мати, чабани й отари, і весь степ поплив.., дужий і рівний вітер легко жене яхту по воді (Гончар, Тронка, 1963, 340);

// Внаслідок запаморочення почати здаватися таким, який плавно рухається.

Залп одгримів, упало сонце, земля хитливо попливла… І довго, довго тьма була (Сос., І, 1957, 443);

// Почати переходити з предмета на предмет, ні на чому не зупиняючись (про погляди).

І раптом на очах Микули батько Ант змінився: обличчя його стало блідим, як крейда, погляд поплив по хижі (Скл., Святослав, 1959, 18).

Нена́че (мов і т. ін.) попли́в (попливла́, попливло́, поплила́, поплило́) — почати повільно, плавно переміщатися в просторі.

Виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками (Н.-Лев., II, 1956, 307);

Коні вхопили з місця, і тачанка, м’яко гойдаючись, ніби попливла в повітрі (Гончар, Земля.., 1947, 165).

5. Почати поступово поширюватися в просторі.

Враз хмарка налине і тіні змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок… (Л. Укр., І, 1951, 286);

Світанок в полях Засинів і поплив небозводом… (С. Ол., Вибр., 1959, 109);

Зеленкувата запорошена машина зупинилась. Мотор джерготів, наче хотів когось з’їсти, а вулицею попливли пахощі бензину (Трубл., І, 1955, 74);

// Почати плавно звучати.

Лісом поплила чудна, невідома ще пісня (Коцюб., II, 1955, 309);

І схвильована промова з уст правдивих попливла (Воскр., Поезії, 1951, 222).