поразка
ПОРА́ЗКА, и, ж.
1. Розгром війська в бою, виведення його із стану боєздатності.
Розгром гітлерівських військ під Москвою був першою великою їх поразкою в другій світовій війні (Ком. Укр., 5, 1965, 11);
// Програш у війні.
Революційний клас у реакційній війні не може не бажати поразки своєму урядові (Ленін, 26, 1972, 268);
// Невдача у двобої, у спортивних змаганнях, що завершуються перемогою противника.
Тепер, у присутності директора, хлопець почував себе хоробро, видно, прагнув узяти реванш за попередню поразку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 83);
Перші поразки на рингу тільки загартували волю спортсмена.
2. перен. Невдача в боротьбі за що-небудь, у якійсь справі і т. ін.
Згадала [Черняєва] пригоди, небезпеки, поразки й перемоги. Так, вони [комсомольці] переможці. Тайга відступає (Донч., II, 1956, 71);
Гіркота поразки нижче, ніж звичайно, опустила куточки губ великого, різко окресленого рота, залягла важкими тінями під очима [інженера Коваля] (Собко, Срібний корабель, 1961, 12);
Якщо в основі сценарію немає драматичного, чітко накресленого, яскравого сюжету, повнокровних, сильних образів, тоді режисера і акторів, як правило, чекає поразка (Мист., 1, 1962, 5);
// Придушення громадсько-політичного руху, невдача в політичній боротьбі.
Не було ні одної великої революції, навіть в рамках національних, яка не переживала б тяжкого періоду поразок.. (Ленін, 36, 1973, 97);
// Неспроможність взяти гору в суперечці, довести комусь свою правоту, перевагу, вищість і т. ін.
Яків і досі не міг простити своєї поразки Степану Васильовичу, який у суперечці назвав його недозрілим серцем (Стельмах, І, 1962, 490);
Коли Михайло у чомусь завинив і визнає свою поразку, він одразу втрачає експансивність і дар слова (Кол., Терен.., 1959, 189).
◊ Завдава́ти (завда́ти) пора́зки кому — перемогти кого-небудь у бою, у боротьбі, у змаганні і т. ін.
Він [Богдан Хмельницький] розбив ущент польське військо під Жовтими Водами й Корсунем, а потім, після кількох битв, завдав йому нищівної поразки під Пилявцями і обложив Львів і Замостя (Довж., III, 1960, 77);
Завдав їм [Віталію і Саку] поразки товариш Яцуба (Гончар, Тронка, 1963, 110);
Зазнава́ти (зазна́ти) пора́зки (пора́зок) див. зазнава́ти.
Значення в інших словниках
- поразка — пора́зка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- поразка — (армії) розгром, д. побиванка; (у грі) невдача, неуспіх, програш; (у політиці) фіяско; (повстання) придушення. Словник синонімів Караванського
- поразка — див. невдача Словник синонімів Вусика
- поразка — [поразка] -зкие, д. і м. -з'ц'і, р. мн. — зок Орфоепічний словник української мови
- поразка — -и, ж. 1》 Розгром війська в бою, виведення його зі стану боєздатності. || Програш у війні. || Невдача у двобої, у спортивних змаганнях, що завершуються перемогою противника. 2》 перен. Невдача в боротьбі за що-небудь, у якійсь справі і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поразка — ПОРА́ЗКА, и, ж. 1. Розгром війська в бою, виведення його із стану боєздатності. Розгром гітлерівських військ під Москвою був першою великою їх поразкою в другій світовій війні (з публіц. літ.); // Програш у війні. Словник української мови у 20 томах
- поразка — ПОРА́ЗКА (невдача у бою, боротьбі, спортивних змаганнях тощо); РОЗГРО́М (перев. у бою, війні — велика, остаточна поразка). Хлопець почував себе хоробро, видно, прагнув узяти реванш за попередню поразку (Ю. Словник синонімів української мови
- поразка — Пора́зка, -зки, -зці; -ра́зки, пора́зок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- поразка — Поразка, -ки ж. Пораженіе. Словник української мови Грінченка