порука
ПОРУ́КА, и, ж.
1. Запевнення, гарантія в чому-небудь; прийнята на себе відповідальність за когось.
Леон тепер жалував троха, що вчора поквапився дати Бенедьові тоту поруку (Фр., V, 1951, 392);
Ніхто тобі векселя не підпише, коли ти безземельний; і порука твоя нікому не потрібна (Томч., Жменяки, 1964, 41);
Порука і застава, встановлені третьою особою в забезпечення зобов’язання, припиняються з переводом боргу, коли заставодавець або поручитель не дали згоди відповідати і за нового боржника (Цив. кодекс УРСР, 1950, 25).
Бу́ти пору́кою в чому — служити гарантією чого-небудь; з повною відповідальністю запевняти кого-небудь у чомусь.
[Пархім (радісно):] Бери млина, ей-богу, бери! П’ятдесят карбованців дай громаді наперед, і я тобі порукою, що діло буде в твоїх руках (Кроп., IV, 1959, 352);
Дава́ти (да́ти) пору́ку за кого — що — ручатися за кого-, що-небудь; брати на себе відповідальність за когось.
— Я дав поруку за вас, і тепер поздоровляю вас з місцем (Н.-Лев., III, 1956, 348);
Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 146);
Кругова́ пору́ка див. кругови́й;
На пору́ки бра́ти (взя́ти) кого — брати на себе відповідальність за умовне звільнення кого-небудь з-під варти.
Вранці Оленчук з’явився в штаб і без довгих пояснень заявив Килигеєві, що згоден взяти капітана Дьяконова на поруки (Гончар, II, 1959, 36);
На пору́ки ви́пустити (звільни́ти) кого — умовно випустити кого-небудь з-під варти на відповідальність певної особи або колективу.
В тюрмі він був захворів — тепер звільнили на поруки (Сміл., Сад, 1952, 175).
2. чого. Джерело, основа чого-небудь; умова, що забезпечує успіх чогось; запорука.
— Де ті сили в мене для боротьби? Де той гарт, що міг би служити порукою перемоги? (Коцюб., І, 1955, 158);
Що труд створив, культура і наука — не піде прахом в атомнім диму: тому Союз Радянський — запорука і наш народ — порукою тому! (Гонч., Вибр., 1959, 232);
// рідко. Свідчення, доказ чого-небудь.
Десь думає [князь], як тяженько княжить Без войська [війська] і без бука, Бо ось головою поважно хита, А то — дум поважних порука (Фр., XIII, 1954. 423).
Значення в інших словниках
- порука — пору́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- порука — Пору́ка. Відповідальність. Той поруки члени тоді не мають зовсім чого лякати ся, як старшина каси буде так ґаздувати, що ніде нічо не пропаде, але кождий довжник каси віддавати ме свій довг касі в призначенім речинци разом з процентом (См. Українська літературна мова на Буковині
- порука — Запевнення, гарантія; (успіху) запорука; (кругова) ІД. обітниця покривати один одного. Словник синонімів Караванського
- порука — -и, ж. 1》 Запевнення, гарантія в чому-небудь; взята на себе відповідальність за когось. Бути порукою в чому — служити гарантією чого-небудь; з повною відповідальністю запевняти кого-небудь у чомусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- порука — Зарука, запорука Словник чужослів Павло Штепа
- порука — ПОРУ́КА, и, ж. 1. У кримінальному процесі – один із запобіжних заходів, який полягає в одержанні від особи письмового зобов'язання про те, що вона ручається за обвинуваченого, за належну його поведінку; бере на себе відповідальність за нього. Словник української мови у 20 томах
- порука — пору́ка: ◊ перебира́ти на се́бе пору́ку → перебирати Лексикон львівський: поважно і на жарт
- порука — Не ручись за нікого, та й це зазнаєш нічого злого Непоручившись не зазнаєш клопоту. Поруку тягнуть за руку. Хто ручиться, той відвічальний. Приповідки або українсько-народня філософія
- порука — кругова́ пору́ка. 1. Взаємна відповідальність у певному соціальному середовищі, колективі, групі людей за кого-, що-небудь. Селяни були зв’язані круговою порукою, тобто відповідали один за одного своїм майном за сплату податків (З підручника). Фразеологічний словник української мови
- порука — ГАРА́НТІЯ (умови, що забезпечують успіх чого-небудь; зобов'язання в чому-небудь), ЗАПЕ́ВНЕННЯ, ЗАПОРУ́КА, ПОРУ́КА, ЗАРУ́КА розм., ПОРУ́ЧНИЦТВО розм.; РЕ́ВЕРС книжн. (письмова). Видавництво краще було б вести на товариські гроші,.. Словник синонімів української мови
- порука — Пору́ка, -ки, -ці; -ру́ки, -ру́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- порука — рос. ручательство взяття на себе відповідальності за іншу особу, поручительство. Eкономічна енциклопедія
- порука — Порука, -ки ж. Поручительство. Рк. Левиц. Словник української мови Грінченка