поціляти
ПОЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЦІ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех. і неперех., розм.
1. Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати.
Постріл гримає гучно — в лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (Голов., Поезії, 1955, 35);
Ворожа батарея, замаскувавшись на одному з крутих схилів Волги, поціляла досить влучно (Літ. Укр., 21.IV 1967, 2);
[Овлур:] Я одного з тих їздців Поцілив списом (Фр., IX, 1952, 238);
Операція полягає в тому, щоб точно поцілити спеціальною голкою приладу в уражене важкодоступне ядро мозку (Веч. Київ, 25.VIII 1971, 2);
*Образно. Треба ворога знати, треба зуміти його поціляти (Ле, Ю. Кудря, 1956, 7);
Вміння поцілити в сутнє, бачити далеко-далеко — яке це чудове вміння для поета! (Вітч., 11, 1962, 172);
// Потрапляти в ціль (про кулю, бомбу і т. ін.).
Куля поцілила його, він схопився за живіт, посунувся в окоп (Тют., Вир, 1964, 535);
// Ударяти когось чим-небудь.
Василь злісно лупцював тварин бичем по мордах, по ногах — по чому поціляв (Вол., Місячне срібло, 1961, 184).
2. тільки недок., неперех. Цілитися у кого-, що-небудь.
Очима панна смутно бродить і чомусь губи розтуля… Вона пантерою заходить, Тарасу в спину поціля… Уже кинджал над головою… (Сос., І, 1957, 389);
Кулемет застрочив над нами, поціляючи в нас (Сенч., Опов., 1959, 277);
// перен., розм. Натякати на кого-, що-небудь; мати на увазі когось, щось.
Барабаш уловив якийсь натяк, до Васюти: — Про кого це? Васюта пом’явся трохи. Тоді Сашко сам: — Коли б чи не в мене поціля (Головко, І, 1957, 327);
Вінкль добре розумів, куди поціляє Герстмаєр (Рибак, Час.., 1960, 69).
Значення в інших словниках
- поціляти — поціля́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- поціляти — див. стріляти; цілитися Словник синонімів Вусика
- поціляти — -яю, -яєш, недок., поцілити, -лю, -лиш, док., перех. і неперех., розм. 1》 Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати. || Потрапляти в ціль (про кулю, бомбу і т. ін.). || Ударяти когось чим-небудь. 2》 тільки недок., неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поціляти — ПОЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЦІ́ЛИТИ, лю, лиш, док., кого, що і без прям. дод., розм. 1. Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати. Постріл гримає гучно – в лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Словник української мови у 20 томах
- поціляти — ВЛУ́ЧИТИ (УЛУ́ЧИТИ) (про людину — кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. — досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ (УЦІ́ЛИТИ), ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИ розм., ВГАТИ́ТИ (УГАТИ́ТИ) розм. Словник синонімів української мови