почування

ПОЧУВА́ННЯ, я, с.

1. Психічний стан людини, зумовлений певними зовнішніми явищами і подіями.

Естетика є властиво наука про почування, спеціально про відчування артистичної краси, — значить, є частиною психології (Фр., XVI, 1955, 259);

На кожний лист вона уперто допоминалась одповіді, довгої, палкої, повної неземних почувань і лицарського духу (Коцюб., І, 1955, 406);

Безмежний світ — і скільки голосів, Думок, дерзань і почувань гарячих! (Рильський, І, 1956, 402);

Народ нарік Шевченка своїм співцем тому, що він весь належав трудящим, тому, що всі почування і прагнення народу він перелив у вогненні рядки своїх творів (Іст. укр. літ., II, 1956, 619);

Вирушають вони в дозор.., і домінантою їхніх почувань є не страх, а пильність (Загреб., Шепіт, 1966, 105);

// Сукупність певних почуттів, що зумовлюють поведінку людини.

Батьківські почування;

// Зовнішній вияв почуття, що супроводжує якусь дію.

Радюк читав дуже добре, з великим почуванням (Н.-Лев., І, 1956, 558);

// Почуття любові, кохання.

Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів [Начко] промовити до неї, відкрити їй своє серце, висловити свої почування (Фр., VI, 1951, 249);

В серці любе почування Пишним цвітом розцвітає, І душа моя співає Гімн щасливого кохання (Вороний, Вибр., 1959, 122).

2. чого. Відчуття, передчуття, завбачення.

В почуванню тої блискучої будущини пан Густав і дома виступив зовсім не так, як виступав досі (Фр., III, 1950, 73);

Якісь невідомі почування невідомого лиха обіймали її душу (Мирний, III, 1954, 114);

Туди їх тягло почування волі на степах (Н.-Лев., II, 1956, 204).