почування

ПОЧУВА́ННЯ, я, с.

1. Психічний стан людини, зумовлений певними зовнішніми явищами і подіями.

Естетика є властиво наука про почування, спеціально про відчування артистичної краси, – значить, є частиною психології (І. Франко);

На кожний лист вона уперто допоминалась одповіді, довгої, палкої, повної неземних почувань і лицарського духу (М. Коцюбинський);

Безмежний світ – і скільки голосів, Думок, дерзань і почувань гарячих! (М. Рильський);

Народ нарік Шевченка своїм співцем тому, що він весь належав трудящим, тому, що всі почування і прагнення народу він перелив у вогненні рядки своїх творів (з навч. літ.);

Вирушають вони в дозор.., і домінантою їхніх почувань є не страх, а пильність (П. Загребельний);

// Сукупність певних почуттів, що зумовлюють поведінку людини.

Батьківські почування;

// Зовнішній вияв почуття, що супроводжує якусь дію.

Радюк читав дуже добре, з великим почуванням (І. Нечуй-Левицький);

// Почуття любові, кохання.

Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів [Начко] промовити до неї, відкрити їй своє серце, висловити свої почування (І. Франко);

В серці любе почування Пишним цвітом розцвітає, І душа моя співає Гімн щасливого кохання (М. Вороний).

2. чого. Відчуття, передчуття, завбачення.

В почуванню тої блискучої будущини пан Густав і дома виступив зовсім не так, як виступав досі (І. Франко);

Якісь невідомі почування невідомого лиха обіймали її душу (Панас Мирний);

Туди їх тягло почування волі на степах (І. Нечуй-Левицький).