почувати

ПОЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. що. Мати якесь почуття, бути в певному духовному або фізичному стані.

Він [М. Горький] з родиною так дбають за мене, так багато роблять для мене, що я почуваю гарячу вдячність (М. Коцюбинський);

Вона в той час не почувала сорому перед матір'ю (І. Нечуй-Левицький);

Все ж таки почував о. Альойзій у серці велику прихильність до Миколи (Л. Мартович);

Глибоке душевне вдоволення почуває [Дьяконов] в собі (О. Гончар);

Наказує [лікар] кидати зараз всяку роботу, як тільки почую втому (Леся Українка);

Як тільки ніж шурнув по волоссю й до ніг Соломіїних впало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у грудях (М. Коцюбинський).

2. що і без прям. дод. Сприймати зовнішній світ органами чуттів, відчувати що-небудь.

[Анна:] Аж до Гори я не могла спинитись, І тільки стук загрозливий копит За спиною я близько почувала (І. Кочерга);

– Я почуваю запах диму, – сказала стурбовано Тайах (Ю. Яновський);

Кінь почув кріпку дідову руку (Панас Мирний);

Почула [Соломія] вогкий холод, що проймав її наскрізь (М. Коцюбинський);

Під серцем бронзу я почув, і скам'яніли губи... (В. Сосюра);

// тільки недок. Мати здатність сприймати зовнішній світ органами чуттів.

Людина завжди так чи інакше діє, і в ході своєї діяльності вона пізнає і почуває (з навч. літ.);

// тільки недок. Виявляти у почуттях своє ставлення до сприйманого.

Скажи мені, фантазіє дивна.., Як научить байдужих почувати (Леся Українка);

// Відчувати достатність чого-небудь.

– Ти мені дай її [горілки] раз на три дні, але щоб я почував (О. Довженко).

3. що і з спол. що. Відчувати наявність, настання чого-небудь.

– Я тут! – крикнув Іван і почув раптом, що його тягне безодня (М. Коцюбинський);

// Вірити в щось, інтуїтивно передбачати що-небудь.

Хоч не все зрозуміла [Катря] як слід, проте почувала, що правда за вчителем (А. Головко);

За цим зловісним шипінням крові почув [підполковник] подих своєї смерті (М. Стельмах);

* Образно. Серце почуло якесь лихо (Панас Мирний);

Катерина .. взяла в руку галузку яблуні, що набубнявіла, почувши весну (С. Чорнобривець).

4. кого, що і з спол. що, без прям. дод. Розуміти, усвідомлювати що-небудь.

Я неначе бачу якихось замордованих людей, почуваю горе їх серця (І. Нечуй-Левицький);

Лукія почуває, що Віталій просто щасливий з своєї роботи (О. Гончар);

// Уважати себе або когось ким-, чим-небудь.

Почував [Аркадій Петрович] себе демократом, другом народу, який не має чого боятись (М. Коцюбинський);

– Коли через мене хтось битиметься – я покину їх обох. Вони не мають права почувати мене власністю (Ю. Яновський).

5. кого, що і без прям. дод. Док. до чу́ти 1.

Парубоцтво почуло, що чоловік кричить, та не знають хто (Г. Квітка-Основ'яненко);

Мати прокинулась і зраділа, почувши доччину пісню (І. Нечуй-Левицький);

Проходячи повз кухню, ми почули сміх дівчини і голосну мову Богдана (Ю. Яновський);

Гафійка почула про Марка від Підпари (М. Коцюбинський);

* Образно. Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється – ожива, Як їх почує (Т. Шевченко);

Не почує тиша ця глибока Голосу твойого [твого], друже мій... (М. Рильський).

6. тільки недок., кого, що, фольк., рідко. Слухати, чути.

Ой почувайте і повидайте, що на Вкраїні постало, що за Дашевом під Сорокою множество ляхів пропало (Сл. Б. Грінченка).

(1) Почува́ти / почу́ти себе́ – бути в певному фізичному стані.

Як себе почуваєте тепер, що поробляєте? (М. Коцюбинський);

[Кречет:] Товариш Берест, я прошу вас одкласти нашу розмову, я погано себе почуваю... (О. Корнійчук);

(2) Почува́ти / почу́ти себе́ ма́тір'ю – бути вагітною, вагітніти.

А це під серцем що забилося? .. Вона вже давно почуває себе матір'ю... (Панас Мирний);

Думає [земля] і прислухається до чогось, як прислухається до всього і до себе жінка, що почула себе матір'ю (М. Стельмах).

◇ Відчува́ти (чу́ти) / відчу́ти (почу́ти) ню́хом (но́сом) див. відчува́ти;

Зна́ти / рідше почу́ти, де ра́ки зиму́ють див. зна́ти;

(3) З уст чиїх, зі сл. почути, дізнатися і т. ін. – від кого-небудь почути (дізнатися, довідатися і т. ін.).

– Я хотіла почути лише з твоїх уст, що робиться з батьком (О. Кобилянська);

Я бачив твій [О. Пушкіна] портрет у друга-вірменина, Із уст якутових я чув твої слова (М. Рильський);

(4) [І] сло́ва не почу́єш (не почу́єте, не чу́ють і т. ін.) від кого – хто-небудь мовчазний, сором'язливий, неговіркий і т. ін.

[Гебрей:] Я мушу знать, що я тут раб рабів, що він мені чужий, сей край неволі, що тут мені товаришів нема. Більш ти від мене й слова не почуєш! (Леся Українка);

(5) Не почува́ти землі́ під собо́ю – те саме, що Не чу́ти (не відчува́ти) землі́ [під собо́ю (під нога́ми)] (див. чу́ти).

Встиджена [присоромлена] і розлючена, не почуваючи під собою землі, Ніна кинулася тікати з парку (С. Добровольський);

(6) Не почува́ти ні рук, ні ніг – бути дуже втомленим.

[1-й робітник:] Ой, натомився ж я сьогодні! [2-й робітник:] Я теж ні рук, ні ніг не почуваю (Я. Мамонтов);

Ню́хом (но́сом) чу́ти / почу́ти див. чу́ти;

(7) Почува́ти / почу́ти се́рцем – відчувати інтуїтивно що-небудь.

Чого я плакала тоді, чого ридала? Тоді ж кругом так весело було... Ох, певне, лихо серцем почувала (Леся Українка);

На ранок Давид підвівся ледве розвиднілось і зразу ж зібрався йти. Не пускали. Ковалиха ніби щось почула матернім серцем, припадала до нього (А. Головко);

(8) Почува́ти себе́ Бо́гом – бути впевненим у своїх діях, маючи добру підготовку, міцні знання тощо.

– Хоч ти, Єгипто, й механізатор широкого профілю, на всіх машинах богом почуваєш себе, але шануйся: ще один лівак – і вилетиш аж за космос! (О. Гончар);

(9) Почува́ти себе́ не в свої́й тарі́лці – мати почуття невпевненості, ніяковості, страху.

Він прислухався до того, що казав Хохол, побоюючись недоречно відповісти, бо той міг подумати, що Харкевич просто переполошився на передовій і почуває себе не в своїй тарілці (С. Голованівський).