1. Словник української мови в 11 томах

предикативний

ПРЕДИКАТИ́ВНИЙ, а, е, лог., грам. Стос. до предиката.

Предикативні відношення — відношення, що встановлюються між присудком, і підметом, тобто між головними членами, які утворюють структурне ядро двоскладного речення (Сл. лінгв. терм., 1957, 134);

// Який містить присудок.

Предикативне сполучення;

// Який є присудком або входить до складу присудка.

Предикативні форми — власне дієслівні форми, за допомогою яких виражаються категорії особи, числа, часу і способу (Сл. лінгв. терм., 1957, 134);

Предикативний прислівник.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. предикативний — предикати́вний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. предикативний — -а, -е, лінгв., лог. Стос. до предиката. || Який містить присудок. Предикативне сполучення. || Який є присудком або входить до складу присудка. Предикативний прислівник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. предикативний — ПРЕДИКАТИ́ВНИЙ, а, е, лог., лінгв. Стос. до предиката. Предикативні відношення – відношення, що встановлюються між присудком, і підметом, тобто між головними членами, які утворюють структурне ядро двоскладного речення (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
  4. предикативний — Предикати́вний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)