премудрий

ПРЕМУ́ДРИЙ, а, е, також у сполуч. із сл. мудрий, заст., уроч.

1. Який має дуже великі розумові здібності.

[Гаврило:] Та ти вже у нас відома книжниця. Мудра та премудра!.. (Кроп., III, 1959, 147);

[Микита:] Благослови, премудрий отче, слово, —.. щоб од книг зерно добра й любові В своїй душі посіяти й зростить (Коч.. П’єси, 1951, 12);

// у знач. ім. прему́дрий, рого, ч. Дуже мудра людина.

[Сінон:] Ой, царю чи віщий прозорливцю! Я не знаю, як маю величать мого владаря… Але я бачу розум боговитий у тебе на чолі. Збагни ж, премудрий, ти душу елліна (Л. Укр., II, 1951, 307);

// ірон. Дуже хитрий або нерозумний.

Дознаються небожата, Чия на вас шкура, Та й засудять, і премудрих Немудрі одурять! (Шевч., І, 1963, 331);

Князь той премудрий п’ятнадцять літ Кормив своє стадо водою (Фр., XIII, 1954. 421).

2. Сповнений глибокої, надзвичайної мудрості.

Схаменувсь вже над річкою: стою на кручі, а якіїсь два ченця мене схрещують і святою водою обкроплюють та говорять мені премудрії речі (Кв.-Осн., II, 1956, 100);

І на віки із сонцем чистим, Премудре, вічне, грозове, У слові Партії огнистім Те слово Леніна живе! (Мал., Звенигора, 1959, 207);

Той Альдус Мануціс замислив премудре діло — видати древні рукописи (Ів.. Таємниця, 1959, 171);

// розм. Надзвичайно важкий для сприймання, розуміння, засвоєння; складний, заплутаний.

[Іван:] Вашій милості вгодно було нам, простим людям, премудрую загадку загадати, і звеліли, коли хто одгадає, то щоб до вас явитись (Кост., І, 1967, 275);

Були такі премудрі панські закони, не закони, а глузування з людей (Чорн., Визвол. земля, 1959, 15);

// ірон.

, . жарт. З сутінків висунулося кругловиде обличчя Пріськи Затірки, дуже смирної і вайлуватої дівчини, яка ось уже на протязі місяця ніяк не може здолати таку премудру штуку, як літера А (Речм., Весн. грози, 1961, 77);

Маленький тендітний учень, зіщулений в грудочку, тремтячим пером виколупував на папері премудрі слова — «Чоловік ходить ногами» (Кол., Терен.., 1959, 24).