привид

ПРИ́ВИД, у, ч.

1. Дух померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою.

Він підносив голову й опирав її об стіну, але привид не щезав (Кобр., Вибр., 1954, 10);

Ось уже два роки, як він невтомно ходить до церкви, стоїть навколюшках і молиться. Але привиди не кидають його, не дають йому спати (Мик., II, 1957, 320);

[Бабуся:] Тепер щоночі йому привиди всякі ввижаються. Це вже рік не спить (Мокр., Сто.., 1961, 133);

Високий, худий, з довгастим обличчям і неживими очима, Барклай скидався на привид (Кочура, Зол. грамота, 1960, 77);

// фольк. Персонаж народних казок, легенд і т. ін., який уособлює дух померлого.

Вже заворушився поетичний світ мари, русалок та привидів (Н.-Лев., IV, 1956, 246);

Тут [у повісті І. Франка «Петрії і Довбущуки»] повно всякого страхіття, розбійників, заклятих скарбів, привидів, душогубства (Коцюб., III, 1956, 31);

*У порівн. Часом під білими стінками тихо просувались жінки, завинені в біле, мов білі черниці, і раптом щезали у фіртках, як привиди (Коцюб., II, 1955, 123);

Він виринув з густої пітьми несподівано, як привид, і голос його прозвучав насторожено і суворо (Голов., Тополя.., 1965, 34).

2. Неясні, ледве окреслені контури чого-небудь.

Підіймався з долини вічний шум річки, росли гори, і вже вставав на крайнебі блакитний привид Чорногори (Коцюб., II, 1955, 308);

Рубін втяг повітря, глянув ще раз на чарівний привид Батийової гори (Сенч., Опов., 1959, 31).

3. Що-небудь нереальне, часом оманливе.

Вона не могла з певністю сказати, чи то був сон, чи привид (Коцюб., І, 1955, 331);

Замість води лише привид її — чисте прозоре марево день у день дражливо текло над степом (Гончар, Таврія, 1952, 29);

*У порівн. Ледве мріє, мов привид, далекеє соннеє місто (Л. Укр., І, 1951, 245);

// чого, перев. у сполуч. із сл. доля, щастя, надія, смерть і т. ін. Ілюзія, якою живе людина (живуть люди), або загроза чогось, яка переслідує її (їх).

Прохав, молив… Що більше вдію? Хоча б хто насміх написав… То все б кохав дурну надію, Все б долі привид не згасав (Граб., І, 1959, 340);

Привид такої безглуздої смерті відняв у них силу й забарвив обличчя у сірі, землисті фарби (Епік, Тв., 1958, 445);

В холодних очах льодом переливається лють і на прочан, і на жінку, і на всі дурні примхи, за якими стоїть привид виродження (Стельмах, І, 1962, 285);

Привид безробіття тривожив людей, змушуючи отаманів весь час бути насторожі (Гончар, І, 1959, 38);

*У порівн. І враз — в ушах [Б. Сметани] страшний почувся розлад, А потім — лиш в одному задзвенів Пронизливий, набридливий акорд, І нікуди втекти було від нього, І мучив він, неначе привид смерті (Рильський, І, 1956, 314).