прикладати

ПРИКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех.

1. Приставляти що-небудь впритул до чогось; притуляти.

Журба.. прикладає бінокль до очей, бачить її, бачить біля плеча характерну родимку (Епік, Тв., 1958, 537);

Поруч із великою діркою він продрав ще одну маленьку й приклав до неї око (Панч, II, 1956, 182);

Їй було душно, ..і вона прикладала руку до шибки, щоб, нахолодивши, приложити до лиця (Мирний, IV, 1955, 133);

// Щільно притуляти що-небудь до тіла на тривалий час з лікувальною метою, іноді прив’язуючи.

— Я його вилікую. Треба компрес на голову. До п’ят землі прикласти (Донч., VI, 1957, 10);

Гошка тепер лежав на персидському м’якому диванчику і прикладав до голови горілчані компреси (Тют., Вир, 1964, 394);

Прикладати п’явки;

// чим. Кладучи що-небудь зверху на щось, притискати.

Не лише пан, пані і всі слуги позасипляли, як би їм хто каменем голову приклав, але навіть пси та й сторожа.. запала у глибокий сон (Кобр., Вибр., 1954, 178).

Приклада́ти (прикла́сти) па́льця, іст. — замість підпису залишати слід на папері від пальця, вмоченого в чорнило.

Мов до причастя, схиляючи голови, люди підходили до приговору, ..ставили хрестик чи прикладали пальця і полегшено зітхали, неначе після важкої роботи (Стельмах, І, 1962, 627);

Приклада́ти (прикла́сти) печа́тку (печа́ть) — те саме, що Ста́вити (поста́вити) печа́тку ( див. поста́вити); Приклада́ти (прикла́сти) ру́ку до кашке́та (ша́пки і т. ін.):

а) відповідним жестом вітати кого-небудь або прощатися з кимсь (перев. у військових).

— Дві пари білизни, дводенний запас харчів. Явка без запізнень. Можете йти. Дорош приклав руку до картуза, зробив поворот і пішов до дверей (Тют., Вир, 1964, 196);

б) відповідним жестом виражати пошану в певних ситуаціях (перев. у військових).

Раптом він [поліцай] встав, приклав руку до кепі й застиг так (Коцюб., II, 1955, 402);

Той.. послужливо приклав до шапки руку і трохи нахилився із сідла, готовий слухати, що йому скажуть (Тют., Вир, 1964, 463).

◊ Хоч до ра́ни приклада́й (приклади́) кого — про людину добру, з лагідною вдачею або про людину, що удає з себе добру, лагідну.

Став Панкратій Семенович таким запобігливо-солоденьким, таким м’якеньким, що хоч до рани прикладай (Коз., Блискавка, 1962, 173);

Такий любий отой Василь, хоч до рани приклади його (Ірчан, II, 1958, 264).

2. Кладучи, додавати що-небудь до чогось.

От маю Вас просити.. відіслати Гладиловичеві осю картку віршів, що тута прикладаю (Л. Укр., V, 1956, 44);

Семениха сидить на скорчених під себе ногах і прикладає до ватри трісок (Черемш., Тв., 1960, 104);

— Мій Семен хазяйновитий, — сказав старий і забрав з тарілки удовині гроші, приклав свої, кинув у капшук і оддав до рук Семенові (Н.-Лев., IV, 1956, 172);

Вони разом написали листа, приклали до нього плівку з відбитком готового шва і всі дані про зварювання (Собко, Біле полум’я, 1952, 288);

// Доповнювати розповідь, пісню і т. ін.

Не раз, було, до деяких пісень прикладає Ганна слова про своє горе (Н.-Лев., І, 1956, 93);

*Образно. Настя грала і серця прикладала до гри, бо то ж він сам просив її грати (Л. Укр., III, 1952, 588).

◊ Приклада́ти до жа́ру (до пече́ного) вогню́ — дошкуляти чим-небудь комусь, збільшуючи неприємність, горе і т. ін.

Якби Василь знав, що в ці роки коїлося в серці Лукії, то співанкою не прикладав би до жару вогню (Чорн., Пісні.., 1958, 5);

До лиха — та ще лихо; до печеного — та ще вогню прикладають [люди]... (Мирний, III, 1954, 16).

3. у чому, до чого. Застосовувати що-небудь, виконуючи або здійснюючи щось.

— Що ж тепер робити. думаєте?.. — Не знаю й що. — Як! — знання свої в житті прикладайте (Тесл., З книги життя, 1949, 127);

Уявляю собі, як трудно такому видавцеві або редакторові, напр., альманаху — прикласти той принцип до діла (Коцюб., III, 1956, 261);

Прийшовши на завод, вони хочуть прикласти їх [нові методи] до всього, на що потрапляв їх погляд (Шовк., Інженери, 1956, 161);

— Ви подивіться — он у мене лежать книжки і плани. Скільки хитрощів і вміння треба було мені прикласти, щоб зібрати їх усіх докупи! (Ю. Янов., II, 1958, 122).

◊ Нія́к голови́ (ро́зуму, ума́) не прикладу́ — не можу здогадатися, зрозуміти.

— Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (Стельмах, Правда.., 1961, 161);

— І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (Кучер, Трудна любов, 1960, 70);

Приклада́ти (прикла́сти) си́лу (пра́цю, ру́ки і т. ін.) — те саме, що Доклада́ти (докла́сти) зуси́ль (сил, рук, пра́ці і т. ін.) ( див. доклада́ти).

Молодим, гарячим серцям було куди прикласти свою силу, енергію (Наука.., 10, 1958, 2);

В стіжках стояло жито.., до котрого вони [Карпо і Мотря] приклали більше праці, ніж батько та мати (Н.-Лев., II, 1956, 294).

4. Знаходячи відповідність, пристосовувати що-небудь до когось, чогось.

«Моя жінка вільна розпоряджувати своїм часом, як хоче», — говорив він бувало і широко прикладав се правило до самого себе (Л. Укр., III, 1952, 592);

Слово «безсмертя», яке ми частенько прикладаємо до тих чи інших явищ мистецтва, — звичайно, лише умовність (Рильський, Веч. розмови, 1964, 173);

По відношенню до давніх російських пам’яток критерій «літературності», який застосовується до явищ нової літератури, далеко не завжди можна прикласти (Рад. літ-во, 3, 1957, 34);

Не про все в сьогоднішній газеті вичитаєш. А коли і вичитаєш або почуєш підходяще, то ще треба до свого, сільського, прикласти (Жур., Дорога.., 1948, 164);

// до кого, розм. Стверджувати наявність близьких стосунків з ким-небудь.

[Марина:] Якось непристойно: Никодим з двору і я з двору. Та ще той Франц там, щоб не подумали, що я за ним, і так його до мене справді прикладають (К.-Карий, І, 1960, 455);

Такий неймовірний чоловік у мене, що до всякого мене прикладає (Сл. Гр.).

5. також без додатка, діал. Говорити що-небудь доречне в певній ситуації примовками, приказками і т. ін.

[Горпина:] Та й уміє ж [Гострохвостий] тобі прикласти й приказати — незгірше, як наша Єфросина. Ще й недавно познайомились з Єфросиною, а вже перейняли од неї язичка… (Н.-Лев., II, 1956, 499);

// Плачучи, промовляти що-небудь.

Дитина кричить у колисці, а вона собі по коморі тужить та прикладає (Барв., Опов.., 1902, 111);

// зневажл. Вигадувати що-небудь на когось, насміхаючись.

«Невисока [дівчина], — каже [Хведір], — худощока, на п’яті більмо, зашморгом дивиться, навзаводи сміється, ноги — хоч палі бий, на шиї хоч обіддя гни», — так як почне, як почне прикладати такого, що й написати вже не можна, то так і покотишся з реготу (Хотк., І, 1966, 76);

[Іван:] От добре моєму побратимові Семенові, що йому й на думку не спада женитись! [Семен:] От чортів парубок, яке приклав! (Кроп., І, 1958, 85);

// зневажл. Обзивати кого-небудь якось.

«Рудий шершень! Зизоока звірюка! Голомоза мацапура!» Звісно, жінка, то вже до ладу прикладе… (Вовчок, VI, 1956, 279);

— Хоч я, по-вашому, й дура, хоч яке хочете ще ймення прикладайте, я не озьму [візьму гроші] (Кв.-Осн., II, 1956, 298);

// кому. Вигадувати яке-небудь пестливе ім’я або якесь прізвисько на когось.

Пилипко її справді втішив. Не було тих любих назвів [назв], щоб вона йому не прикладала (Мирний, IV, 1955, 296);

Її чоловік.. любив прикладати смішні прізвища сусідам (Н.-Лев., III, 1956, 335).